Хардкорна гра, яка мені дуже сподобалася, хоча улюбленою так і не стала. Але навіть цього вистачило, щоб запам'ятати її на довгі роки. Це одна з небагатьох ігор про Східний фронт, де я справді відчував себе не героєм, а звичайним солдатом.
Тут немає права на помилку. Одна куля може миттєво обірвати життя, не залишивши жодного шансу. Не вийде сховатися за стіною, перечекати кілька секунд і знову бігти вперед. Якщо поруч вибухнула граната або накрив артобстріл, усе закінчується одразу. Через це кожен вихід із окопу, кожна перебіжка між укриттями та кожен погляд через приціл змушували бути максимально обережним. Найстрашніше було навіть не помирати. Найстрашніше було розуміти, що після твоєї смерті нічого не зміниться. Бій триватиме далі, а твоє місце займе хтось інший.
Сюжетна кампанія тут є, але пройти її повністю мені не вдалося. На одній із місій гра стабільно вилітала, що б я не робив. Було прикро, але навіть ті кілька годин залишили сильне враження.
З мультиплеєром теж не склалося. Тоді я грав не на ліцензії, тому потрапити на сервери не міг. Ліцензійну копію купив уже пізніше, але на той момент онлайн був далеко не таким живим. Шкода, адже саме багатокористувацький режим багато хто називав серцем цієї гри. Іноді думаю, що шкода не лише через це. Шкода, що багато таких ігор із часом залишаються лише у спогадах тих, хто колись встиг їх застати.
Найбільше Red Orchestra 2 запам'яталася тим, як вона ставиться до війни. Вона не намагається зробити з тебе легенду чи людину, яка самотужки змінює історію. Тут ти лише один із багатьох. Сьогодні біжиш у атаку разом із побратимами, а за секунду тебе вже немає. І бій триває далі, ніби нічого не сталося.
Є слова, які, як на мене, ідеально описують цю гру: Війна не знає переможців. Вона лише залишає тих, хто вижив. Саме це відчуття Red Orchestra 2 передавала краще за багато інших військових шутерів.
У дитинстві це була просто ще одна гра про Другу світову. Зараз же розумію, що вона була не про перемогу. Вона була про людей, які могли так і не побачити наступного дня.
Після неї починаєш інакше дивитися на події тих років. Тут ти не герой, не людина, яка змінює хід історії. Ти лише ще одне життя, яке може згаснути за одну мить. І, мабуть, саме в цьому Red Orchestra 2 виявилася чеснішою за більшість ігор про Другу світову.
