Dishonored 2

[h1]Вийти з однієї картини, щоб потрапити в іншу 🖼️[/h1] Для мене стало приємною несподіванкою, коли, зайшовши в гру, я побачив, що в мене збереглися сейви з минулого разу, де гра була пройдена двічі (один раз за 9 годин, інший — за 7 годин). Але цього разу в мене пішло 18 годин. Згадуючи перші проходження, я до останнього моменту не міг прийняти цю гру довго: усе, що принесли розробники, здавалося дичиною. Але ось мій третій раз, і я лише отримував задоволення (якщо не рахувати технічну частину). [h1]📖 Сюжет[/h1] Гра починається з того, що Емілі (імператриця) та її батько Корво (захисник корони) тренуються на дахах Данволла, згадуючи, як бігати, стелсити і битися. А після цього, у день пам'яті матері Емілі, до нас виходить Даліла і розповідає, що вона сестра минулої імператриці. Разом із роботами та підкупленою владою вона захоплює трон. А нас (точніше, одного з нас) ув'язнює в камінь, а іншого кидає в заручники. Так і починається історія, де ми тікаємо і дивимося на імперію під іншим кутом із роздумами, як нам повернути трон. Не сказати б, що історія прям хороша, тому що, як на мене, їй не вистачає більшого сюжетного акценту. Весь сюжет здебільшого подається перед місією та після місії в діалогах, а на самих локаціях ми пізнаємо лор. Ніби класична схема, але це не дає сюжету повністю розкритися. Проте й не сказати, що він поганий: ми рухаємося від цілі до цілі і помаленьку розуміємо, чому все так відбулося. [h1]🎮 Геймплей[/h1] Для такого жанру ігор (імерсив-сим) він просто дуже добротний, а дивлячись на його прогресію порівняно з першою частиною — це шедевр. Заходячи в цю частину, відразу помічаєш, як змінився мувмент поза боєм: він швидший, плавніший і відчувається прям дуже приємно. Ну й бойова система не стояла на місці — оглушення в бою чого тільки варті. Тому суто механічно гра відчувається дуже класно. До того ж у нас 2 іграбельних персонажі, які мають унікальні навички, тому можна отримати 3 відносно унікальних проходження (третє — це без навичок, ми можемо просто від них сюжетно відмовитися). Світ, по суті, залишився тим самим, крім додавання вітряків, котрі виступають як ворвань, нового типу противників і втрати двох старих типів (за ідеєю, вони лорно обґрунтовані). Варто уточнити, що це в нас імерсив-сим, і те, як ми можемо дійти до цілі та як ми її приберемо, залежить від гравця. У нас тут повна свобода дій, і левел-дизайн дає нам реалізувати проходження так, як ми хочемо. Усе, що ми бачили в левел-дизайні 1 частини (ті самі електричні стіни, сигналізації і штуки, котрі спопеляють), нікуди не зникло, але це зовсім не проблема, бо в нас тут більш масштабний апдейт. Це самі рівні, котрі за своїми умовами унікальні. В одній місії ми бродимо по механічному будинку, в іншій — у місті, де періодично огляд перекриває пил. Ну й найцікавіше, що було — будинок, у якому ми можемо подорожувати з минулого в теперішній час. З того, що ще додали — можливість самому крафтити руни з невеличким шансом осквернити їх. Я думав, це буде якось пов'язано з рандомом, але насправді ми руйнуємо руни з одиночним ефектом і просто переносимо цей ефект на свою руну, комбінуючи з іншими такими ж ефектами. Це більше для того, щоб замість 4 слотів під руни ми використали 1, та й усе. У нас є хороший продукт із погляду геймплею: мувмент, різноманіття абілок, різноманіття проходження рівнів і самі рівні. Із цим усе просто чудово. [h1]💻 Графіка та технічний стан[/h1] Почнемо з хорошого: візуальний стиль розвинувся порівняно з 1 частиною. Спочатку можна подивитися на це і не зрозуміти: «а що воно все таке?», але трохи погравши, розумієш, що це той самий добрий Dishonored з його унікальним стилем, котрий отримав великий графічний апдейт. Але гра виглядає жахливо сама по собі. При будь-яких налаштуваннях графіки — мильно. Я грішив на все, що міг, експериментував, але картинка ну дуже мильна, і при цій мильності в нас ще є «драбинки» (aliasing) на кожному з об'єктів при будь-яких налаштуваннях згладжування. Але знаєте що? Проходить 2-3 місії, і ви цього вже не помічаєте. Єдине, що буде нагадувати про жахливу графіку — це дальні об'єкти і неіграбельні зони. Щоразу дивлячись із корабля вдалину, ви будете бачити, як там щось то пропадає, то з'являється, то плаває (тут я конкретно про ліси). Але якби ж то воно хоч якось нормально працювало! Ні. Що на ультрах у мене були дропи ФПС, що на мінімалках. Просто змінювався середній ФПС на +-10, але гра однаково працювала дуже жахливо. Просто повернувшись на 90 градусів, ви могли побачити падіння ФПС більше ніж на 40 кадрів (з 80 до 40 умовно). У бойових сценах також бувають просадки. Ніяка гра так жахливо не йшла на моєму ноутбуці, як ця. Із «приємного»: на фінальній місії в мене почали мерехтіти зеленим кольором свічки. Дізнавшись, що це проблема самого рушія, я заспокоївся, але все одно було страшно за цим спостерігати. [h1]📌 Висновок[/h1] Гра прекрасна, вона розвинула все, що було в 1 частині, принесла щось нове і, без сумніву, є хорошим прикладом того, як потрібно робити імерсив-сими (я не кажу, що в грі немає проблем, але таких критичних, які б прям псували геймплейний експірієнс, я не зустрічав). Але технічні проблеми вбивають. Вони моментами забирають усе задоволення від гри, і хочеться просто видалити цей шматок коду. Я бачив, що ці проблеми можуть бути і на середніх відеокартах поточного покоління (наприклад, 3060). Тому до цього потрібно бути готовим: відразу протестуйте гру після покупки, і якщо розумієте, що вона працює жахливо — просто здавайте її назад від гріха подалі.