ROMEO IS A DEAD MAN

[h2]Не знав бо світ сумнішої планети понад судьбу Ромео і Джульєтти [/h2] tl;dr: Це гральна, грайлива та грабельна гра, в яку можна грати та в якій можна пограти в гру. 👍 [b]Сюжет?[/b] Я Ромео, тобто DeadMan, люблю Шекспіра; моя дівчина Джульєтта ненавидить Шекспіра. Я вбиваю свою дівчину. ЇЇ різні версії. Бажано всі версії, окрім тієї самої справжньої. Правда, хз яка з них справжня. Ще я люблю свого дідуся, але не так, як Джульєтту. Ну типу нормально да він частина сім'ї. [b]Геймплей?[/b][strike]подивись трейлер та дізнайся лолллл[/strike] Слешер, м'ясорубка, інколи боси. Два виду зброї (ближня та дальня), кожної по 4 типи, разом 8. Додж є, парирування нема. Суперудар присутній. [b]Жанр?[/b] Всі разом. [b]Плюси?[/b] Всі разом. [b]Мінуси?[/b] Багато (мені на них байдуже), але головний — [i]відсутність української мови[/i] (отут не байдуже). [b]Настрій?[/b] Нарешті потриматись за ручки з Богом. [b]Висновок?[/b] Висновок. Суда51, дякую, що тримаєш постмодерн живим. Не розумію, навіщо, але життя бентежне. Непрямий масаж серця від мене для всієї команди; буду чекати на українську локалізацію.

Пацаны ваще ребята, классно вообще. Особенно вон вот тот вот паренек. Да, с белыми штанами, вообще молодец. Да и вообще вы все молодцы. Не, внатуре класс. Заебись, четко. В натуре четко. Умеет еще Суда, могет

It's not a bad game, but the problem is that it's not fun. I'm really trying to enjoy it. I've played games like No More Heroes 1 and 2, Killer7, Killer is Death, etc. But this time it's like SUDA51 took the most annoying parts of Let it Die and forgot all about the combat system he implemented in NMH and Killer is Death. Let's be honest, Grasshopper isn't a new developer; they've been making games since the PS1 era. He even made the same mistake again as he did with the final boss in NMH2, but hey it's SUDA51. I can find a lot of problems, but at the end of the day, it's not a terrible game. But if you want to play something by SUDA51, play something else.

GHMはいつになったらアクションゲーム作りが上手くなるのかと長年プレイしているファンこそ頭を抱える出来で、同ジャンルを作り続けていれば作品を重ねるほど洗練されたものを提供してくれるのではと思うのがプレイヤーの性なわけだが、本当にいつまでも良くならない。 突進系の敵が大量発生するので壁際等でハメ殺しが頻発する粗雑な調整(攻撃モーションをキャンセルして回避出来ないのもつらい)、現実パートと亜空間を交互に行き来しアリーナでデカいボスと戦うというパターンだけの単調な構成によるゲームプレイの高いストレスが優れたアートディレクションや音楽を楽しむ気分を大いに損なってしまっている。ただ最後のおまけは流石に笑った。

This game is what I wish we got more of more often. Playing this game you can just feel the confidence of the styles in presentation. Everything has a strange presentation to it but it's just done in such a way where it pulls me in and makes me appreciate that people have creative ideas that I don't just think about comparing them to what's come before the whole time in a boring way. I think a lot of the presentational skills demonstrated in this game should be studied by creatives in general. When a game is like this I kinda forget about how many hours melted away as I was drawn in. In a world of 70+ USD games, something like this is much more preferable and will stick with me longer.

As maluquices criativas do Suda51 continuam e como de costume aplicadas através de uma direção de arte primorosa e de momentos insanos em que eu me perguntava o que esta acontecendo na tela, uma narrativa mais emocional que o padrão e um tanto quanto melancólica e reflexiva, nós estamos no controle de Romeo um novo personagem que não sabemos muito, com o tempo o jogo vai nos mostrando o lado humano dele através do enredo. Jogando é nítido que se trata de um jogo do Suda, mas não esperem aquela insanidade caótica do No More Heroes 3 por exemplo, aqui a narrativa segue um rumo muito mais elaborado misturando as loucuras de sempre com um texto bem escrito. Romeo is a Dead Man é antes de tudo um jogo muito divertido e um exemplo do quanto a direção de arte e o level design são importantes pro desenvolvimento como um todo. Embora isso seja óbvio e qualquer um tenha noção sobre, muitas vezes os jogos ao longo das horas podem decair de qualidade, isso não ocorre aqui a cada nova fase o jogo só melhorava apresentando fases completamente diferentes, a exploração é um ponto muito forte e bem executado, uma das melhores características do Suda é a facilidade de transitar o estilo do jogo dentro de um mesmo jogo, você ta jogando um jogo “normal” e do nada o jogo muda o estilo e o melhor de tudo ele ainda continua muito bom e não se perde, isso não é nem um pouco simples de se fazer e esse jogo consegue aplicar muito bem. [h1] Gameplay [/h1] A gameplay é bem simples eu diria que prefiro muito mais a gameplay do No More Heroes 3 ou do Killer is Dead, mas isso não quer dizer que ela seja ruim. Basicamente temos os movimentos de ataque forte, ataque padrão, combinados com o uso de bastardos que são uma espécie de criatura cultivável em uma horta dentro da nave espacial, (parece meio louco e de fato é mas é um jogo do Suda né) eles possuem várias funções como deixar o tempo mais lento, causar explosões, dano em área, cura, e etc, cada um deles é especializado em algo. Eles também podem ser fundidos para obtermos opções mais fortes, no geral são extremamente úteis e acrescentam muito a gameplay. Além disso temos a disposição os bótons que são emblemas que adicionam buffs diversos pro nosso personagem eles são encontrados ao longo da exploração. E em complemento existem opções de upgrade pro Romeo feitas através de um mini game estilo pacman, e claro os upgrades pras armas que são feitos utilizado itens que coletamos pelos cenários. Por falar em armas não esperem uma quantidade imensa de opções, o jogo oferece 4 armas melee e 4 armas de fogo, embora a quantidade seja pequena pelo menos cada uma delas tem um estilo único. [h1] Narrativa bem construída [/h1] Um dos pontos que mais me chamou a atenção foi a narrativa, ela é bastante confusa em alguns momentos mas a medida em que avançamos ela vai ganhando profundidade, no começo do jogo você provavelmente não vai entender absolutamente nada e se já jogou algum jogo do Suda certamente vai pensar, é lá vamos nós pra mais uma jornada maluca e cheia de insanidade, e de fato existem sim os momentos loucos, mas não é apenas isso. Romeo is a Dead Man entrega a boa e velha gameplay divertida de sempre, porém a história tem impacto, como ressaltei no começo do texto nós não sabemos muito sobre ele, é difícil assimilar o que ta acontecendo naquele universo e quem são aqueles personagens, quanto mais as horas se passavam eu entendia um pouco melhor o que era apresentado e percebia o valor aplicado na escrita, o Suda conseguiu aplicar um meio termo muito interessante entre as loucuras criativas tradicionais dele e uma história ainda que confusa interessante de acompanhar, certas nuances ao longo do tempo somam muito pro conjunto da obra. [h1] Batalhas [/h1] O jogo não possui uma grande quantidade de inimigos e eles se repetem ao longo do tempo, esse é um ponto em que poderiam ter dado mais atenção, se por um lado as fases são muito bem elaboradas por outro enfrentamos os mesmos inimigos ao longo de toda a história, isso pra mim não foi um grande problema ou algo que eu questionasse, mas é preciso dizer que variação de inimigos definitivamente não é um ponto forte. Independente disso as lutas eram divertidas e os cenários mudavam bastante a dinâmica de como enfrenta-los, por mais que eu soubesse os padrões, nem sempre eu podia agir da mesma forma, a cada fase o posicionamento e agrupamento mudava exigindo que eu pensasse bem, principalmente por estar jogando na dificuldade chocolate laranja (sim esse é o nome dado ao hard). Já com relação aos chefes eles são únicos, cada um deles proporciona um tipo de batalha e no geral elas foram muito legais e desafiadoras em grande maioria, como era esperado o dano deles é bem alto no hard e exigiram o domínio de padrões até conseguir supera-los, não é uma dificuldade “impossível” mas também não é simples, eu gostei muito de jogar no hard, ele é dosado de maneira correta sem colher de chá e sem injustiças. Preciso ressaltar também a excelente trilha sonora das lutas de chefes, elas formaram um combo perfeito com as batalhas, a ost do jogo como um todo é muito boa e agradável de escutar. [h1] Desafios [/h1] Algo muito legal do jogo é a opção de poder desafiar os chefes novamente, após vence-los pela primeira vez, eles aparecem a disposição para serem enfrentados nos desafios das provações, você pode lutar com qualquer um deles ou com todos em sequência, essas provações colocam um cronometro na luta, o seu desafio e vencer antes do tempo acabar. É um desafio muito divertido e na minha opinião seria muito bom se todo jogo tivesse essa opção pra lutar novamente contra os chefes. [h1] Unreal Engine 5 ataca novamente [/h1] Infelizmente mais um jogo terrivelmente otimizado feito nessa engine, sofri com diversas quedas de fps durante todo o jogo e mesmo tentando mexer nas configurações não obtive um bom desempenho, o jogo é jogável porém longe do aceitável em alguns momentos ele estava acima de 60 o que é muito bom mas não se mantinha e caia pra 50 chegando a 40 voltava a 60, ou seja, completamente inconstante sem dúvidas um dos piores que joguei em termos de otimização, é o típico caso de jogo bom com otimização tenebrosa, ainda sim da pra jogar mas esteja avisado que no dia 16 de Março de 2025 quando escrevi esse texto a otimização não era das melhores. [h1] Conclusão [/h1] Romeo is a Dead Man é um bom começo pra uma nova ip, ele pega características emprestadas de outros jogos do Suda tenta aprimorar alguns aspectos com destaque pra narrativa, os personagens são legais principalmente o Romeo que é um bom protagonista em desenvolvimento, as fases são muito bem construídas, resumidamente é um jogo que entrega pontos muito positivos e que vale a pena. Apesar da história ser um pouco confusa no começo, da repetição de inimigo e da otimização ruim, isso não inválida o que o jogo tende a mostrar com o passar das horas, ele vai evoluindo e se tornando cada vez mais interessante. Mais um bom trabalho do Suda que continua maluco, mas um pouco mais tranquilo que em outros jogos, foi uma excelente experiência joga-lo e me diverti muito por esses dias, esta mais que recomendado. Muito obrigado a todos que lerem esse texto e bom jogo a todos.

I wish I could recommend this game. It tries to do interesting things, but the sub-space puzzles are mind numbing boring, combat is repetitive, and worst of all several times I've had a game breaking bug where the ship interior doesn't render leaving me wandering around in a pitch black screen making navigation near impossible. Also the graphics settings labels are misleading as others have mentioned. Pick this up on deep sale only.

[h1] Suda51 is a Deadman[/h1] Era mi juego más esperado del año y aún habiendo tardado bastante en jugarlo me encuentro con un pequeño jarro de agua fría y casi me cuesta comprender por qué... aunque en realidad tampoco tengo que darle muchas vueltas para hacerme una idea. Romeo is a Deadman es un juego que parte de una fuerte y magnética premisa en la que siendo Romeo, un novato agente del FBI espaciotemporal, debemos dar caza a Julieta a través de diferentes portales que llevan a varios mundos. La narrativa es decente pero no termina de despegar durante gran parte del juego, cosa que. siendo honestos, nunca ha sido el punto fuerte de Suda51. No importa, el juego compensa todo con su jugabilidad como siempre ha sido marca de la casa ¿Verdad? [h2] Dando cera y puliéndola de paso... [/h2] Bueno, estrictamente hablando no se puede decir que Romeo is a Deadman tenga un mal combate. Tienes varias armas -las cuales puedes desbloquear casi desde el principio- tiene un sistema de mejoras y progresión bastante original (no es de mi agrado pero cumple para este título) e incluso tiene un pequeño sistema de recolección de minions que... bueno, es lo más Suda51 que uno se pueda imaginar. Desde este punto nos encontramos mapas que se sienten reiterativos, un spawneo de enemigos claramente desmedido (a veces aturullante) un gunplay que se siente peor que el mismísimo Shadows of the Damned (2011) y unas cuantas decisiones jugables que convierten lo increíble y guay en puro tedio. Personalmente, encuentro más de Let it Die en este juego (mal) que de Shadows of the Damned o No More Heroes por citar algunos ejemplos de mi agrado. El juego también concatena una serie de fallos que creo que se podían mejorar asumiblemente teniendo en cuenta que han contado con mucho más presupuesto para este título que en otros del pasado. - El estilo de ilustración tipo cómic para representar el grueso de las cinemáticas: mal (cuestión personal) me parece bastante vago. -El no poder cambiar de dificultad sin avisar de que el modo difícil está roto y es extremedamente frustante. Ok ha sido fallo mío, lo asumo, sin embargo el no poder cambiar de dificultad en toda la partida me parece más propio de la generación pasada. -Apenas conocemos a los jefes que encaramos durante la historia, si se nos habla de ellos y podemos recolectar más información durante los niveles pero no hay nada que motive realmente a romperles la jeta más allá del "es que es un genocida dimensional" bueno, No More Heroes cumple con este apartado 20.000 veces mejor que el presente título. -Romeo tiene la profundidad esperable de un juego de Suda pero le falta el magnetismo que han tenido todos y cada uno de los protagonistas del Grasshopper Manufacture. -Los jefes pudieron ser bastante más espectaculares, se pudo haber aprovechado mejor lo de los puntos débiles para stunearlos y hacer de cada combate un baile creativo y sangriento. Grasshopper ha tirado por lo más fácil. -El rendimiento de Unreal Engine, para lo que tiene que mostrar el juego, y teniendo yo un equipo bastante sólido para jugarlo puedo afirmar que es simplemente: [b]Nefasto[/b] Una colleja para el estudio en este sentido. [spoiler] -El submundo es simplemente un coñazo y que la mayoría de las misiones sean simplemente buscar llaves repartidas en el escenario es incluso peor. De esta burra no me baja nadie[/spoiler] [h2] Mirando más allá[/h2] El juego también cuenta con muchísimas cosas buenas; Romeo is a Deadman sigue manteniendo una idéntidad única del estudio y su autor, hay momentos de jugueteo entre formatos artísticos, momentos en el que se rompe la fórmula establecida y (como no) algunos momentos que te elevan la adrenalina, como bien acostumbrados nos tiene Goiichi Suda. Las armas se diferencian bien y usarla sobre enemigos normales es bastante divertido (al menos al principio) y más que podría sacar... Sin embargo (y en lo personal), as cosas malas pesan mucho en este caso porque quitando el grueso de sistemas podría quedarse un juego más directo, personal y divertido. Tristemente no he encontrado mucho de eso en esta última propuesta de Grasshopper. Deseo y confío en que el próximo título sea aún mejor que este.

Как вообще описать игры Гоити Суды? Ответ буквально на поверхности: чудаковатые, странноватые, но чертовски харизматичные и наглухо запоминающиеся. Абсолютно авторские работы, не шибко сдерживаемые какими-либо ограничениями, разве что бюджетом. Всегда до бутылочного горлышка наполненные жестокостью, черным юмором, эстетикой фильмов категории Б и, в целом, фантасмагорией. Абсолютно истинный панк-рок в рамках самостерилизующейся в последние полтора десятка лет индустрии, где хоть и случаются творческие прорывы порывов, но редко до такого же уровня. Даже размышляя над сюжетом в этот раз, SUDA51 не смог отойти от своего любимого тейка "Kill the Past" и борьбы с прошлым. Но это и к лучшему. Но твою ж мать, это все у него стабильно здорово и весело. Даже с оглядкой на постоянно встречающиеся, зияющие недостатки — в основном, касающиеся геймплея и ритма подачи произведения. И, как ни удивительно, Romeo is a Deadman — абсолютно той же породы, от сих до сих. Это истинно "Игра Суды51", как есть. Переосмысление и уничтожение прошлого — есть. Эклектика в визуальной подаче — ее просто навалом. Забавное и достаточно органичное цитирование классики кино и видеоигр — почти что с избытком, но вровень так, чтобы игрока не сблевануло многостилевым фонтаном прямо из горлА. Суда с очень тонким вкусом играется с образами и смыслами, наваливая сверху поп-культурной визуальной подачи и достаточно стильной, вкусной музыки (за исключением лично для меня, рэпа, который я всегда невероятно плохо перевариваю). Тут даже меню насквозь авангардное, как минимум из-за попиксельно пересобирающейся рыбы, которая, фактически, вообще никак не фигурирует в игре, но задает общий тон своим присутствием. Вообще, рассказывать о сюжете Romeo is a Deadman в кой-то мере преступление, поэтому я ограничусь краткой вводной: главгерой, будучи полицейским, долгое время жил в родном городке с говорящим именем Deadford, после чего встретил Джульетту, влюбился и вместе с ней свалил из города, где на дежурстве был обглодан Белым Пожирателем — с последующей инъекцией Сверхгениальной технологии от Сверхгениального его же дедушки. Таким образом Ромео почти что стал покойником, и вместо этого стал Покойником — живым, но трупом. Трупом, но живым. А дедушка вынужденно поселился на спине его куртки — в виде нашивки, такова цена обмена жизнью. А еще героя принимают в ряды пространственно-временного ФБР, где ему поручают ловить межпространственновременных преступников, среди которых — десятки Джульетт, обернувшихся сущими катастрофами. Рассказывать дальше — портить погружение. Но даже в игровом процессе Суда старается геймифицировать все, что плохо прибито к полу да потолку. Старт уровня? Жми кнопки, чтобы у тебя было ощущение, что ты сам активировал оружие и запустил космический байк сквозь пространство-время. Захотелось привычного дерева прокачки? Фиг тебе. Взамен вручают аркаду-лабиринт с разбросанными бонусами, по которому будет двигаться не то чудище, не то астронавт. А топливом для получения бонусов выступит местная валюта. Хочешь запустить новую миссию? Изволь сыграть в очень простенький понг. Надо приготовить айтемы с бонусами в помощью в бою? Играешь в мини-игру на реакцию, чтобы вытащить тефтельку быстрее, чем она сгорит. Здесь даже активные абилки представлены выращиваемыми в орбитальном саду мертвяками, которых нужно после созревания тянуть как репку. Как созреет — обрастет бонусами и ключевой абилкой — взрыв, вихрь, лечение, отзеркаливание, воровство способностей, и.т.д. Причем обязательно после выращивания нужно посредством рулетки назначить разложенцу причуду и имя — например, поет и играет на гитаре, а зовут Розой. В бою просто жмешь LB+ABXY и как абилкой, дохляк материализуется и делает свое черное дело, разнося или спасая. Забавно? Да еще как! И это даже с учетом того, что от зомби и андедов я подустал еще в 2008 году. Вот как надо творчески подходить к делу! Коргеймплей здесь разбит на незамысловатый платформинг и на несложный, неглубокий хак-н-слэш о перекатах (НИКАКОГО ГРЕБАНОГО ЗАДОЛБАВШЕГО ЗА ПОСЛЕДНИЕ ЛЕТ 5-8 ПАРИРОВАНИЯ, УРА, ТВОЮ Ж МАТЬ, НАКОНЕЦ-ТО МНЕ ВЕСЕЛО ИГРАТЬ В ЭКШЕН ОТ ТРЕТЬЕГО ЛИЦА!!!) и четырех пушках ближнего и дальнего боя, которые прокачиваются в отдельной менюхе, ради которой нужно буквально долбиться головой в телевизоры — на уровнях. Про абилки я рассказал выше — там андедный рай. А вот экипировать на себя, окромя мертвячины можно еще и бейджики со значками, находимые на уровнях — они дают пассивные бонусы. В целом, у Romeo is a Deadman все в традициях Суды51 и геймплея 7-го поколения консолей. Для меня лично — микрорай на земле. Разве что этот самый рай омрачала парочка уровней: чуть перемудренный последний уровень, где нужно долго и нудновато карабкаться наверх, находясь под градом пуль и атак, попутно активируя кучу дополнительных проходов. И, надо отметить, выбесил уровень в психушке, где пришлось долговато бегать по временной петле, попутно прячасть от монстра. Благо, стелс-механика несложная и я ни разу не попался — но все равно, стелс я люто ненавижу и весь уровень у меня вызывал стабильную фрустрацию и резкое падение притока удовольствия от игры. Ну и с навигацией по уровням в ряде случаев нелады из-за постоянных скачков из реальности в подпространство — иногда приходилось по десятку минут тупить. По балансу сложности — умеренно. Проходил на средней сложности, так как Суда, чудак, запрятал выбор сложности в коробку конфет, а я не подумавши жмакнул в среднюю. В целом, местами больновато из-за небольших скачков сложности, местами душновато из-за завала мясом в узких пространствах. Но в целом, достаточно весело и проходится где-то за 9-10 часов. Стим же насчитал 20. Оценка: 8 из 10. Невзирая на ряд недостатков, понравилось.