Я поставив «Рекомендована», бо:
1. Гра обійшлася, буквально, в кілька гривень.
2. Добротна, приємна, мелодійна музика.
3. Ненав’язливий діаблоїдний ґеймплей.
Я міг поставити «Не рекомендована», бо:
1. Монотонність ігроладу (суб’єктивно, персональна незвичність жанру).
2. Затичні, незбалансовані моменти (об’єктивно).
Нижче – детальніше.
Для контексту: це – перша гра в жанрі, яку я повністю пройшов. Всілякі Diablo, Sacred, Titan Quest гралися мною по кілька годин і успішно закидувалися. Не мій тип ігор. З ізометрією все добре, то – прекрасний тип камери, в якому є щось затишне, наче, ми бавимося фігурками в пісочниці. Справа в суті. Нескінченні кліки або один продовгуватий клік, що нищить орди монстрів на екрані. Нуднувато.
Тим не менш, перед очима періодично з’являлася соковита картинка: герой розправляється із натовпом нечисті сталлю, кулями і магією, підбирає всіляке гарне, оновлює екіпіровку і знову в бій. А розпродаж трилогії за ціною легендарних штанів з СТБ був мені знаком.
Так я опинився у Ван Гелсінгу. В сенсі – в грі. Не те, що я не хотів би опинитися в самому…
Перші години. І я добре пригадую, чому цей жанр не мій. Біжиш, наводиш мишку, герой б’є ворога, п’єш зілля, підбираєш золото та лут. Після кількох натовпів, заходиш в інвентар, робиш ревізію екіпірування, звіряєшся із циферками статів, перевдягаєшся. Йдеш далі. Знову б’єш ворогів. «Level Up!». Обираєш навички. Знову б’єш ворогів.
Коротше, я боявся, що дропну. І цілився на негативну рецензію. Бо оці фази: «Бій», «Збір луту», «Підбір нової екіпи та скілів», «Продаж зайвого» вганяв у нудьгу.
Наступні години гри. Тим не менш, в якийсь момент щось клікнуло. Був фізично втомлений і розслаблений, мозок теж не рвався до якоїсь роботи. І от в такому стані я зумів розчинитися. Звуки колотнечі, циферки шкоди та крітів, бігання достатньо красивими локаціями (як на час виходу гри на на інді походження), підбір екіпірування та навичок під дуже мелодійну музику. Мене осяяло. Виявляється, я грав в щось схоже і отримував від такого насолоду. Lineage II. Ось де тут береться задоволення. Я згадав про багатогодинний монотонний кач на мобах. Як водити «паровози». Як клікати, хілитися, обирати якісь скіли, відступати, шукати вузькі місця, щоб могти справитися із натовпом. І, звісно, мріяти про кращий шмот, його «заточку» тощо.
Потім, гра знову вирішила, що не можна просто так взяти і сподобатися мені невідворотньо. Почали траплятися абсолютно незбалансовані й бісячі моменти. Наприклад, коли накидається велетенський натовп, який неможливо вбити тут і зараз, не вмерши. А в натовпі – монстри, що спавнять інших монстрів перед собою. І ти вриваєшся, живеш кілька секунд, вбиваєш двох мобів, вмираєш. Відновлюєшся поруч, щоб вмерти за дві секунди, або ж біля чекпоінту, щоб хвилину бігти до натовпу. І так безліч разів механічних і однакових дій.
Або ж, коли ти б’єшся з натовпом, що майже тебе оточив. Хочеш відбігти, щоб оклигати, але курсор не клікає «Бігти», а все ще перебуває в стані «Атакувати». Не один десяток смертей саме через цей момент.
І так – я знову очікував, що рецензія буде негативною. Заслужено.
Водночас, гра достатньо дружелюбна. В будь-який час можна скинути і переробити прокачку. Помилково проданий лут викупляється назад за ту ж ціну. Можливість відродження без жодних штрафів, окрім затраченого на добирання час. Гнучке налаштування поведінки нашої постійної супутниці – Катаріни. Більш ніж достатньо грошей на купівлю необхідного. Коротше, повному казуалу в жанрі було комфортно.
Грати в Ван Гелсінга приємно при правильному емоційному настрої. Краще – втомленим, коли хочеться «потупити». Тоді є шанс розчинитися в цій монотонності, паралельно насолоджуючись якісною музикою, непоганим гумором і атмосферою стімпанк фентезі. Не скажу, що гра пропонує якісь глибокі багатоповерхові білди. Як входження в жанр має спрацювати. Після тисяч годин в якомусь Grim Dawn може бути надто спрощено. Знову ж: говорю з позиції повного казуала на основі поверхових знань.
Фінальний бій з босом взагалі став якоюсь комедією. Музика вийшла з чату. Залишився лише голос лиходія, озвученого, скажімо, не найкращим чином. Та все ж, сутичка затребувала трішки інтелектуального ресурсу, реакції та двадцять хвилин часу. Нормально.
Тому, якби Steam дозволяв, ця рецензія мала б «Палець вбік». Середня гра із розкиданими по ній хорошими та поганими моментами. Задоволення вона принесла більше, ніж фрустрації, тому з-поміж двох оцінок ставлю «Рекомендована», тим паче – за знижкою, з якою її віддають на розпродажі. А ще, через титри, які тривали близько хвилини. Гра розроблена малесенькою командою, тож цей фактор теж враховано. І музика – вона тут хороша. Можна і фоном слухати після проходження.
