Resident Evil 4 (2005)

Oyun dünyasına omuz kamerasını getiren, serbest lazer nişangah sistemiyle çıktığı dönemde devrim yapan, bugün oynadığımız sayısız oyuna ismen olmasa da manevi olarak babalık yapan oyundur Resident Evil 4. Aradan 20 yıl geçmesine rağmen hâlâ taş gibi hissettiriyor. Bazı oyunlar eskimez, sadece efsaneye dönüşür.

After finishing both Resident Evil 4 Remake and Resident Evil 4 (2005), I can honestly say that this is one of the rare cases where both versions deserve to be experienced. I started with the remake, which quickly became one of my favorite games of the year. The combat feels incredible thanks to the parry system, movement is much smoother, the horror atmosphere is stronger, and the game does an amazing job modernizing almost every aspect of the original experience. Compared to Resident Evil 2 Remake, it leans much more into action, but it never completely abandons its survival horror roots. There is always tension, especially during larger encounters, and the balance between action and horror feels almost perfect. After that, I decided to play the original Resident Evil 4, and to be honest, it completely exceeded my expectations. I knew it was considered one of the greatest games ever made, but I wasn't expecting it to hold up this well. What impressed me the most is how well the original game balances action, horror, exploration, and resource management. Even after all these years, it never feels boring. Every chapter introduces something new, whether it's a different enemy type, a memorable boss fight, a new environment, or some completely crazy situation that keeps the adventure fresh from beginning to end. The pacing is fantastic in both versions. There is always something happening, and neither game wastes your time. Just when you think you've seen everything, a new enemy, mechanic, or set piece appears to keep things interesting. The original's combat is much simpler, but it's still incredibly satisfying. Managing ammunition, choosing which weapons to upgrade, and interacting with the Merchant creates an addictive gameplay loop that remains fun throughout the entire campaign. The remake expands on these ideas with better movement, parries, stealth mechanics, and more aggressive enemies, creating a deeper combat system overall. One thing that surprised me was how much content the original game still offers. The bosses remain memorable, the level design is excellent, and the replayability is outstanding. It's one of those games that immediately makes you want to start another playthrough. Unlockables, challenges, and weapon progression give you constant reasons to come back. Of course, the original shows its age in some areas. The controls take time to get used to, especially after playing the remake, and some sections are stronger than others. Ashley's escort segments can occasionally slow the pace, although they were nowhere near as frustrating as I expected. The remake also isn't perfect. While the performance was much better than what I experienced in Resident Evil 2 Remake, I still had a couple of crashes during my playthrough and occasional frame drops. Thankfully, these issues were rare and never had a major impact on the experience. What amazed me most is how modern Resident Evil 4 still feels. After finally playing the original, it's easy to understand why so many games borrowed ideas from it. At the same time, the remake shows exactly how a classic should be modernized without losing its identity. If I had to choose, I still think Resident Evil 4 Remake is the definitive version. The gameplay improvements, expanded mechanics, stronger horror atmosphere, and overall presentation make it my preferred way to experience the game. However, the original absolutely deserves its legendary status. It isn't just an important game historically — it's still a genuinely fantastic game today. Very few games manage to remain this fun, replayable, and influential more than twenty years after release. After finishing both versions, I completely understand why Resident Evil 4 is considered one of the greatest games ever made.

Where's everybody going? Bingo?

Im not ever sure what so say here... Just so you know that ive been missing out this classic for decades simply because i was annoyed with the infamous tank controls,where leon can walk and shoot at the same time. It all becomes way more manageable with just using a controler, because trying toplay this game with keyboard and mouse is a pain in the аss. Anyways, this is the quitessential Resident Evil game, the one that shaped the entire saga from this point on, and also huge influenced oher games by introducing the over the shoulder camera, which is now standard for action oriented games. The story is purposely silly, goofy and non-sensical with the special agent Leon going to an isolated village in Spain to rescue the presidents daughter... and the rest is history. 10/10 https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3729672270

The best game humanity has ever produced, no contest. I can speedrun it half-asleep, no-damage bosses blindfolded, and tear through Pro without healing. Mercenaries 100 combo, ez. And I still come back 3–4 times a year like some kind of addict. This game owns my soul.

Мой вердикт 10 чёлок из 10, очень понравился ремейк этой части, но оригинал ни чуть не хуже. Классный сюжет, а к геймплею можно привыкнуть, но тоже довольно удобен) Понравилось то что здесь бой с Песантой в сюжете Леона а не в длс Ады, как это сделали в re4r. Очень чувствуется сложность "профессионал" в отличии от того же ремейка, где профи со спокойной душой можно пройти с пистолетом и ножом. Игра очень атмосферная и если хотите начать играть в ремейк, то советую сначала пройти re4 (2005) так как все же это оригинальная часть, хотя я понимаю что она понравится не всем из за управления или графики. -LEOOOOOOOON HELP ME LEON!

Resident Evil 4 для мене завжди була грою з двох життів: шкільного і дорослого. Уперше я познайомився з нею ще школярем, коли багато ігор здавалися набагато складнішими, ніж вони є насправді. Resident Evil 4 одразу залишила після себе дивне враження. Вона ніби постійно випробовувала твоє терпіння: незвичне управління, напруга під час кожної сутички і відчуття, що будь-яка помилка може коштувати занадто дорого. Спочатку я більше боровся не з ворогами, а з самою грою. Але найдивніше було те, що це не відштовхувало. Навпаки, хотілося зрозуміти її правила. Кожна поразка не здавалася несправедливістю, вона лише нагадувала: ти ще не навчився виживати. Село на старті, перша зустріч із зараженими жителями, їхні крики іспанською, дзвін церковної вежі, сокири, вила і натовп ворогів, який у будь-який момент міг тебе оточити — усе це створювало неймовірну напругу. Звичайні селяни стали одними з найбільш запам’ятовуваних ворогів гри. Вони не були страшними через силу, але їхня кількість, агресія і постійний тиск змушували панікувати. Ти не відчував себе героєм, який прийшов очистити територію, ти був людиною, яка просто намагається вижити. Resident Evil 4 будувала страх не дешевими скримерами, а постійним очікуванням небезпеки. Тиша між атаками, темні коридори, обмежені боєприпаси і розуміння, що кожен постріл має значення. Гра постійно тримала в напрузі, ніби чекала моменту, коли ти розслабишся. Тоді я так і не зміг її пройти. Вона просто стала однією з тих ігор, які залишаються у списку «колись потім». І це «потім» настало вже значно пізніше, коли я повернувся до неї дорослим. І тут стався дивний перелом. Те, що раніше дратувало, стало логікою. Повільний рух став обережністю. Дефіцит ресурсів перестав бути несправедливістю і став частиною правил. Я почав бачити структуру: кожна зона, кожен бій і кожен натиск ворогів були не випадковістю, а чітко вибудуваним ритмом. І тоді гра відкрилася повністю. Особливо запам’яталися локації. Від похмурого села, де кожен будинок приховував небезпеку, до величезного замку з його пастками, таємницями і атмосферою середньовічного божевілля. А потім був острів, де гра вже більше нагадувала бойовик, але все одно не втрачала свого напруження. Кожна локація мала власний характер і змушувала рухатися далі, навіть коли хотілося просто знайти безпечне місце і перевести дух. Окремо хочеться згадати ворогів. Окрім звичайних селян, гра постійно підкидала нові загрози. Найбільше мене лякав ворог, якого здавалося неможливо вбити. Він постійно відновлювався після пострілів, і лише спеціальний інфрачервоний приціл для снайперської гвинтівки дозволяв побачити паразитів усередині нього. Саме такі моменти показували, що Resident Evil 4 не просто кидає ворогів на шляху, а змушує думати і шукати рішення. Боси теж стали важливою частиною пригоди. Битва з величезним Ель Гіганте, зустрічі з представниками культу, напружене протистояння з Краузером — кожен бій запам’ятовувався по-своєму. Але найбільше мені сподобався саме фінальний бос. Остання битва відчувалася не просто як завершення гри, а як нагорода за весь шлях Леона. Після села, замку, острова і десятків небезпечних ворогів ти нарешті отримував відчуття справжньої перемоги. Звичайно, без моментів, які могли вивести з себе, не обійшлося. Найбільше нервувала Ешлі Грехем — дівчина, яку Леон мав врятувати. Її постійні крики «Леон!» і ситуації, коли потрібно було знову бігти її витягувати з чергової біди, інколи випробовували терпіння сильніше за будь-якого боса. У якийсь момент здавалося, що головна місія гри — не врятувати доньку президента, а просто не дати Ешлі знову потрапити в полон. Але навіть ці моменти стали частиною атмосфери. Resident Evil 4 не була ідеальною, але вона мала характер. Вона вміла змусити боятися, злитися, нервувати і радіти перемозі. Зараз я вважаю її найсильнішою частиною серії. Вона коротка, але саме це робить її майже ідеальною: гра не розтягує досвід, а концентрує його. Ти не встигаєш звикнути до небезпеки — вона постійно трохи попереду тебе. Для мене Resident Evil 4 — це не просто класика жанру. Це гра, яка залишилася десь між дитячим нерозумінням і дорослим захопленням. Та сама історія, до якої можна повернутися через роки і зрозуміти: деякі ігри не старіють, вони просто чекають моменту, коли ти будеш готовий їх пройти.

The Original game is so great even today despite the fact that is so outdated by everything that is modern today ..this game still stands as a GOAT ! Graphics still looks good with that 2005 vibe and aura ...and even for the time the details are insane ...it almost feels like this game wasn't really created in that time. Gameplay is a little bit improved make it more easy as of an 3rd person but still use the same mechanics as previous titles....it also give you the opportunity to organize your inventory better and they also added a merchant where you can buy weapons and improve them.One of the best improvement is that now you can save as many times as you want as long as you find a typewritter as ink ribbons are gone! You will also have new type of enemies almost at every steps ....and since you still can't shoot only if you stand and try aim for the best ..sometimes they can surrounded you and since ammo it can be limited sometimes the best decision is to go around and try take them one by one. Story well is very simple and it have some fun moments ..cheesy i would say ..which were unique and fun to see and hear back in the day ...it is a bit more focused on the content but a very memorable one that you will always remember.

Still my favorite game of all time. The PC port isn't the best version, but RE4 doesn't need much to hold up. Whoever was responsible for the decision-making in the remake has no idea what made the original game good: solid mechanics, just the right amount of creepy tension combined with horror camp, and legendary level design with encounters that have lived rent-free in my head for 20 years.