Lost Records: Bloom & Rage

um dos jogos mais lindos que já joguei. principalmente para quem é mulher, é um abraço quentinho relembrando a loucura que é ser adolescente. quem nunca achou que o mundo ia acabar nas primeiras dores, porque não tinha base emocional nenhuma para lidar com as coisas ruins? achar que amizades dos 16 seriam eternas simplesmente porque são tão cheias de emoções (e hormônios) que tudo parece ser infinito. é muito fácil sentir a dor de cada uma das meninas que, em sua individualidade, lidaram de forma diferente em relação a mesma dor. jogaço, 10/10.

[h1]Lost Records — або «Міст у Терабітію: The Game» [/h1] [h2]Вікно в минуле [/h2] Кожному з нас інколи хочеться поринути в епоху до повальної діджиталізації — до інстаграму, смартфонів, ChatGPT та тіктоку. Багато людей, які навіть не застали ці часи, відчувають ностальгію за ними (є навіть закручений термін — анемоя), і DON'T NOD знову винаходять машину часу й «перемотують» час не тільки для динозаврів, як я, а й для сучасного покоління. Так, багато речей з цієї епохи більш характерні для американського суспільства, проте, враховуючи культурний часовий лаг, американські 90-ті — це наші ранні 2000-ні :) [h2]Незабутнє літо 1995-го[/h2] Ми граємо за дівчинку-гіка Свонн — сором'язливого й невпевненого в собі підлітка, яка обожнює фільми, відеозйомку та свого кота. Літо проходить у підготовці до переїзду в іншу країну. І одного дня її життя перевертається після зустрічі з новими друзями: Кет, Отем та Норою... Гра чудово передає момент зародження дитячої (підліткової) дружби. Кожен персонаж відчувається живим та самобутнім. Lost Records пропонує досить багато діалогів з можливістю вибору. Я не можу сказати, чи сильно це впливає на фінальний сюжет, проте бажання пройти гру ще раз однозначно є. Ти дійсно переймаєшся емоціями Свонн та інших дівчат. Незважаючи на те що містичні елементи в історії присутні, вони скоріше виступають фоном, аніж основною рушійною силою. Тут немає великої детективної загадки, яку треба вирішити. Перш за все це історія про дорослішання, про те, як дитячі мрії розбиваються об невблаганну реальність «дорослого» світу. Це робить Lost Records надзвичайно реалістичною і в певному сенсі особистою історією. Всі ми проходимо через дитячу дружбу, яка наче наднова вривається в наше життя, проте дуже рідко вдається успішно пронести її через дорослішання. [h2]Візуал та музика[/h2] Lost Records може похизуватися надзвичайно гарною картинкою. Будь то гараж зі старими речами чи хижка в лісі — кожен інтер'єр насичений деталями та ностальгічними відсилками (тамагочі, картриджі з відеоіграми або навіть касети з Nirvana :D). Кожен сантиметр гри буквально дихає ностальгією. Навіть основна геймплейна механіка — це зйомка відеокамерою. У результаті кожен гравець матиме унікальні футажі своєї пригоди. Це доволі цікава механіка, яка є чудовою еволюцією необов'язкових фотографій з Life is Strange і створює необхідний вайб. Музика теж чудова, але, як на мене, її значно менше, ніж у Life is Strange. Хоча, можливо, DON'T NOD не дуже хотіли розпорошувати ресурси на дорогі ліцензії треків. [h2]Висновок[/h2] Можливо, мені трохи не вистачало детективних елементів і розкриття глобальної загадки, але я надзвичайно вдячний Bloom & Rage за чудово прописаних персонажів та прекрасне відчуття ностальгії. Нехай ненадовго, але я знову відчув себе в безтурботному дитинстві. Lost Records — це чудова можливість порефлексувати про минуле, дитинство, дружбу та невпинність часу. І дякую DON'T NOD за чудовий фінал літа 2026-го :)

Contém spoiler! Acabei de platinar esse jogo e mal consigo descrever o quanto ele me marcou. Cada personagem é tão única, cada uma com um jeito completamente diferente. A Kat é frágil, mas ao mesmo tempo se faz de forte. Quando joguei pela primeira vez, eu não sabia de nada do jogo, então não percebia ou não entendia algumas falas dela. Mas depois, quando fui em busca da platina, comecei a analisar melhor certas falas… e aí eu percebi que, durante toda a Fita 1, ela já dava sinais de que talvez não estivesse viva. Nada direto, mas indireto. E isso deixa tudo ainda mais triste. A relação das quatro é perfeita, cada uma com seu jeitinho. A Autumn é a líder, aquela que quer proteger todo mundo, não por ser chata, mas porque sabe que algo pode dar errado. A Nora é a que diverte o grupo, sempre pronta pra fazer alguma piada ou constranger alguém. A Swann, que é a protagonista, é meio estranha, mas no bom sentido… é o tipo de pessoa em quem você pode confiar, que sempre vai estar lá para ajudar. E a Kat… A Kat é a minha favorita. Mesmo não parecendo, pelo tamanho dela, ela tem uma personalidade forte. Ela briga pelo que acredita, cuida de quem gosta… e, ao mesmo tempo, dá pra ver o medo nela, principalmente da morte, mesmo quando ela tenta negar isso. E é isso que mais me dói. Para mim, esse jogo não é só sobre escolhas. É sobre conexão, sobre o tempo, sobre nossas memórias… e sobre não conseguir segurar quem a gente ama. Eu zerei o jogo… mas sinto que ele não terminou em mim. Esse é um jogo que, durante toda a minha vida, eu nunca vou ser capaz de esquecer. Espero, sinceramente, por uma continuação. Obrigado, Don't Nod, por essa experiência. E Kat… eu nunca vou te esquecer.

Déçu, le pitch était intéressant une histoire de sororité fait par DontNod sur le papier ça faisait envie et puis après 10h il reste un gout amer dans la bouche. Sans spoiler, c'est incohérent, inconsistant, inégale et interminable. Et dans le detail: (spoiler) La tape 1 dure plusieurs heures, met tout en place et pourtant au final les amitiés sont superficielle, on passe de rien a tout. Les choix n'ont aucun impact (du moins sur 90% de l'histoire). Il y a un discours féministe incohérent avec l'époque. On build un antagoniste pas tres crédible, avec des actions qui sont quasi toutes inputable au goupe. Le void est un ta geule c'est magique géant, ça fait tout et rien a la fois. Y'a une regle mais finalement non. Mon dernier DontNod était Tell me why et on est a des années lumiere de l'écriture. (je parle même pas de LiS). En resumer je jetterais pas le jeu a la poubelle y'a des bonnes idées, un bonne réalisation mais l'histoire meritait tellement mieux.

(Français, lire plus bas) EN 🔷INTRO🔷 You are Swann, a geeky teen who loves filming everything, and during summer vacation you meet some cool girls: Autumn, Nora, and Kat. It's time to have adventures with your new friends… Lost Records is a slow-paced walking simulator. There are two tapes (1 - Bloom and 2 - Rage) to play, like a two-part movie. Note that saves are automatic. 🟨The 4 protagonists are meh: Our heroine Swann, introverted and discreet. Autumn, the thoughtful girl. Nora, the rocker. Kat, the toxic girl who seems too cool. We also have a jerk who hits his girlfriend and bothers everyone like he owns the place. Yes, there are a lot of clichés. 🟩There's a cat! :D 🔴The devs think a slow game means a game where nothing happens for hours. But seriously, come on, we can have a slow-paced game that takes its time and where a lot actually happens! Here, I was just bored. It was sooooo long, and the characters spoke at a snail's pace with these awkward, weird pauses. WTF? 🔴The plot is basically a huge "Shùt up, it's magic!" You get absolutely no explanation for the events, just bits of information here and there, but nothing concrete or complete. The whole esoteric part with the Abyss, which is the most interesting part of the story, is completely ignored. The developers prefer to focus on the characters' relationships and their everyday teenage lives. WHO CARES about that!? We want to know what this Abyss is and what happened at the end with C and the group! Of course, I have ideas about all of this, and plenty of players have theories too, which is great. The problem is that the Abyss is presented to us as the essential part of the story, and the devs decided not to explain anything about it. It's just a slap in the face and a big ♥♥♥♥ you to the players. Too many unanswered questions. I feel like this game is a 10-hour trailer for a potential sequel, and I sincerely hope they don't make one, because that would be a real slap in the face. 🔴Friendship is sometimes misplaced, as this group of girlfriends pushes you to commit crimes without it being taken seriously. We're talking about petty theft, squatting, vandalizing other people's property, or even setting fire to an empty building, all as if it were perfectly normal (like in [b]Life Is Strange[/b], actually). 🟩There are a few pretty powerful emotional moments, I must say. The complicated situations our quartet finds themselves in are often due to stupid mistakes, but the events are tragic. 🟩Choices have consequences. Different endings are possible. 🔴The dialogue system is poor. It implies that your responses are equivalent to romance, with hearts being formed or broken, and it creates a very strange feeling, as if you always have to agree with the other person or risk breaking their fragile little heart. It's unpleasant, and it feels like forced romance if you're just being friendly. Add to that some crude jokes, and it's a complete mess. 🟩The graphics are magnificent, the emotions on the faces are realistic. The lighting is also very beautiful. The camera sequences are fun even though it's not my thing. The 90s atmosphere is quite well recreated with an idealized aspect. 🟩The soundtrack is pleasant. I enjoyed all the music, and it complements the events that unfold well. 🔷CONCLUSION🔷 There are some interesting things, and some poorly executed ones. At the beginning of the game, it was all about discovery, and I was happy to let myself be carried away by the story, but after three hours, and since almost nothing was happening, I started to find the time dragging... and that persisted until the end. Aaaaand d@mn it! I'm fed up with devs creating games with super toxic characters as our best friends! -------------------------------------------------------------- FR 🔷INTRO🔷 Vous êtes Swann, une ado geek qui adore filmer un peu tout, et pendant les vacances d'été vous rencontrez des filles sympas : Autumn, Nora et Kat. C'est le moment de vivre des aventures avec vos nouvelles amies… Lost Records est un Walking simulator lent. Il y a deux cassettes (1 - Bloom et 2 - Rage) à jouer, comme un film en 2 parties. Notez que les sauvegardes sont automatiques. 🟨Les 4 protagonistes sont bof : Notre héroine Swann, introvertie et discrète. Autumn, la fille réfléchie. Nora, la rockeuse. Kat, la fille toxique qui semble être trop cool. On a aussi un mec-connard qui frappe sa copine et emmerde tout le monde comme si c'était le boss du quartier. Oui, les clichés sont nombreux. 🟩Il y a un chat ! :D 🔴Les devs pensent qu'un jeu lent signifie un jeu dans lequel il ne se passe rien pendant des heures. Bah non, on peut avoir un jeu lent et qui prend son temps et dans lequel il se passe plein de choses ! Là je me suis juste ennuyée. C'était loooong et les personnages qui parlent à 2 à l'heure avec des blancs malaisants trop bizarres. 🔴Le scénario est un énorme "Ta gueule, c'est magique !". Vous n'aurez aucune explication sur les évènements, si ce n'est des bouts d'infos ici et là, mais rien de concret ni de complet. Toute la partie ésotérique avec l'Abysse, qui est le point le plus intéressant de l'histoire, est mise de côté, les devs préférant mettre en avant les histoires relationnelles des unes et des autres et leur quotidien d'ado. Mais p'tain ON S'EN FOUT de ça ! Nous on veut savoir c'est quoi cette Abysse et que s'est-il passé à la fin avec C et le groupe ? Bien évidemment j'ai des idées sur tout ça, et plein de joueurs ont des théories aussi et c'est cool. Le problème c'est qu'on nous présente l'Abysse comme la section essentielle de l'histoire et les devs ont décidé de ne rien expliquer dessus. C'est juste du foutage de gueule et un gros ♥♥♥♥ pour les joueurs. Trop de questions sans réponse. J'ai l'impression que ce jeu est une bande-annonce de 10 heures pour une éventuelle suite, et j'ose espérer qu'ils ne feront pas de suite, car ce serait vraiment nous cracher au visage. 🔴L'amitié est mal placée, car ce cercle de copines vous pousse à commettre des crimes sans que ce ne soit vraiment pris au sérieux. On parle de larcin, de squat, de casser des biens qui appartiennent à autrui ou encore de mettre le feu à un bâtiment vide, de blessures graves, et tout ça comme si c'était normal (comme dans [b]Life Is Strange[/b] en fait). 🟩Il y a des moments émotionnels assez forts je dois dire. Certes, les situations compliquées dans lesquelles se trouve notre quatuor sont souvent dues à des c*nneries, mais les évènements sont tragiques, et les sentiments sont réels. 🟩Les choix ont des conséquences. Différentes fins sont possibles. 🔴Le système de dialogue est mauvais. Il sous-entend que nos réponses sont équivalentes à de la romance, avec des coeurs qui naissent ou des coeurs déchirés, et ça donne une impression très étrange, comme si on devait toujours aller dans le même sens que notre interlocuteur sous peine de briser son petit coeur fragile. C'est désagréable, et ça donne l'impression d'une romance forcée si on est simplement amicale. Ajoutons à cela des blagues crades et c'est la totale. 🟩Les graphismes sont magnifiques, les émotions sur les visages sont réalistes. Excellent éclairage. Les parties au camescope sont sympas. L'ambiance années 90 est plutôt bien retranscrite avec un côté idéalisé. 🟩La bande-son est agréable, ça accompagne bien les évènements qui se déroulent. 🔷CONCLUSION🔷 Il y a de choses intéressantes, et des choses mal foutues. Au début du jeu c'était la découverte et j'étais contente de me laisser bercer par l'histoire, mais après 3 heures et vu qu'il ne se passait quasiment rien j'ai commencé à trouver le temps long... et ça a persisté jusqu'à la fin. Puis m3rde y'en a marre des devs qui nous pondent des jeux avec des personnages hyper toxiques comme amis !

У DON'T NOD получилось вернуть то самое щемящее чувство уюта и лёгкой грусти из первой Life is Strange, когда игра цепляет не громкими спецэффектами, а чем-то очень личным. Вся магия здесь рождается из мелочей благодаря старой видеокамере. Ты постоянно смотришь на мир через видоискатель: ловишь мягкое солнце сквозь листву, крутишь зум и бережно собираешь свой плёночный архив воспоминаний. Здорово, что в диалогах больше нет привычных картонных пауз. Собеседника можно перебить, ответить прямо на ходу или просто молча увести объектив в сторону. Камера полностью стирает барьер и заставляет чувствовать себя внутри кадра, среди шума и тепла этого лета. И всё это происходит под потрясающую музыку. Саундтрек — от грязного гаражного рока до меланхоличного дрим-попа — безупречно управляет настроением, пробуждая эмоции ровно в те секунды, когда это необходимо. А концовка ставит в истории очень правильную, зрелую точку. Контраст между беззаботным прошлым и тем, кем героини стали спустя 27 лет, оставляет глубокое, трезвое послевкусие. Удивительно, как эта история заставляет оглянуться на собственные 16 лет и вспомнить тех, с кем вы когда-то были неразлучны. Игра не пытается выжать дешёвую слезу, она просто честно показывает: люди меняются, а пути расходятся, и это естественная часть жизни. Получилось уютное, музыкальное кино, которое оставляет на душе приятный шлейф ностальгии.

Never before have I felt so out of place with a group of people the game keeps telling me are my best friends. Also the ending is pure nonsense. Just play life is strange.

叙事节奏稀烂，剧情走向枯燥，互动设计乏味，第一章人物塑造的优秀暂时足以引人入胜，第二章问题逐渐凸显难以忍受。