Ті, хто читав мої минулі рецензії, або ж, як я їх назвав би, коментарі до ігор, знають, що мій перший комп'ютер з'явився у 2007 році. Будучи пацаном із села, про комп'ютерні ігри я майже нічого не знав, окрім того, що побачив в одному ігровому журналі про Worms 3D, де черв'як із базукою цілився в будинок. На той момент малому мені це здалося вершиною ігрової індустрії. Вже пізніше я бачив, як старші грали у FIFA на стареньких комп'ютерах, ходив до ігротеки грати в GTA Vice City , а з появою власного ПК відкрив для себе багато неймовірних ігор, які вже стали культовою класикою. 🙂
Про одну з таких сьогодні вам трішки і розповім.
Взагалі моє знайомство із серією Call of Duty почалося з другої частини — тієї самої золотої, або навіть діамантової, «Калди», яку я проходив із неймовірним кайфом кожного дня, кожного місяця і кожного року свого казкового дитинства 😄
Час минав , хотілося нових пригод , але грати в той період було ні в що та і щоб по кишені не било сильно , і могло запускатися на моєму тодішньому залізі. Тож я вкотре завітав до магазину, де продавалися ігрові диски, і на мої очі потрапило доповнення до Call of Duty (2003) а саме Call of Duty: United Offensive (2004) а вже трохи пізніше і сама перша оригінальна частина про яку я декелька речень і скажу нижче.
Чесно — вона сподобалася. Звісно, не так, як друга частина, але в ній була і досі залишається ДУША. Особливо запам'яталися місії на початку а саме Британська кампанія — це взагалі шедевр. Я пам'ятаю, як приїхав із моря й хотів дограти вже майже пройдену першу «Калду». Саме тоді місія на човні з капітаном Прайсом так врізалася мені в пам'ять, що я згадую її й досі.
P.S. Про доповнення скажу вже в іншій рецензії безпосередньо під самою United Offensive бо вона неймовірно прекрасна по своєму ;)
2026 рік.
Грі Call of Duty® (2003) — 23 роки, і сьогодні після проходженя вона для мене вже повністю стала застарілою : стала такою «бетонною», негнучкою в порівнянні з сучасними мірками, хоча місцями все ще гріє теплом носталігії.
Але одне я кажу точно: Call of Duty назавжди залишиться в моєму особистому музеї пам'яті. 😉
