Amnesia: The Dark Descent

spooky

For a long time I picked this game and put it back down. But recently I decided to give it another go. The game really knows how to use tension to scare in an interesting way. It's interesting from a design and development standpoint that I have to respect, the aesthetics of this game are really good with the monsters and gothic architecture of brennenburg. I never did get bored of this game completing it and played it through start to finish, and I still have more to do in it with the harder difficulties and challenges.

10/10 atmosphere.

2010 yılında çıkmış bir oyun olmasına rağmen bu kadar kaliteli bir lore yazmak inanılmaz bir başarı ister. evrenin derinliği o kadar birbirine bağlı ve ürkütücü ki okudukça, öğrendikçe öğrenesi geliyor insanın. hala bu oyunun nasıl filmlere konu olmadığını merak ediyorum. hikayenin yavaş yavaş yerine oturması ve evrenin içine dalıp gitmek aşırı zevkli. günümüz oyunlarına taş çıkartır çoğu konuda. bir korku oyunu olarak ise atmosferi müzikleriyle birlikte muazzam derecede korkunç bir hava katıyor. tabii ki ufak tefek eksikleri var ama kimin umurunda? oynadığım en iyi ilk 3 korku oyununa rahat girer.

Гра виявилась куди кращою ніж я очікував. А очікування були вельми низькими після того як я пограв в Аутласт, що неймовірно гайпував свого часу в летсплеєрів і стрімерів через їх нестримне бажання покричати в мікрофон. Так от тут так навряд вийде, бо у грі немає класичних скримерів і лякає вона по іншому, але спочатку про саму гру. Фактично – це бродилка із беззахисним героєм, що розгадує ребуси, щоб пройти далі, уникаючи смерті від чудовиська. Самі ж ребуси далеко не прості і в сучасних іграх такі можуть собі дозволити хіба якісь геть маленькі нішові проєкти. Тому якщо є стійке бажання пройти без гугла, то треба уважно досліджувати локації, хоча і без фанатизму. Застрягнути на довго тут навряд вийде. Сегменти із хованками від монстра виконані, як на мене, прекрасно. Якщо не тупити і не наткнутися на нього навмисно, то він досить безпечний, але сама його присутність в кадрі підвищує ставки і кардинально міняє сприйняття сегменту. Більшість інтеракцій з ним заздалегідь скриптовані і ви просто бачите його здалеку як той кудись йде. Мінусом тут виступає той факт, що ви, пішовши в протилежну від монстра сторону всеодно на нього наткнетеся, оскільки гра телепортує його до вас в певних місцях. Останнє, що тут є, орім ходіння – це менеджмент інвентара, в якому зберігаються квестові предмети і кілька малочисельних витратників і менеджмент двох шкал здоров’я – звичайного і психічного. Якщо забити на підтримку психічної стабільності, то герой стає гучнішим, повільнішим і картинка почне пливти. Сюжетно – це гра по мотивам Лавкрафтівських творів із космічним або потойбічним жахом, що не піддається розумному поясненню. Що-що, а передати цю темну і загадкову атмосферу грі вдається на ура. Та й сама основна історія про «пригоди» нашого протагоніста має глибину, сіру мораль і неоднозначну розв’язку. Про що говорити, але навіть кінцівок у грі чотири. Загалом я радий, що не пропустив цей проєкт, один із топових горорів свого часу, та й по нині.

Story of gods

Horror? Yes. Immersive? Sadly no. Too slow, too much puzzle. I hate puzzles and this gave is more likewalking simulator and puzzle solving. I stopped playing after Cistern.