Найкраща характеристика для цієї гри - гра не для всіх.
І це той випадок, коли вона дійсно на любителя, який готовий закрити очі на безліч проблемних сторін.
В багатьох аспектах підходить " могло бути краще", у багатьох рішеннях " добре, але не дотиснули з реалізацією",
Об'єктивно гра унікальна у своєму жанрі та має свій шарм, але вона грається, як всратий інді проєкт на юніті.
І навіть сюжет, який подавав великі надії в кінці злився у таке кліше, що плакати хочеться.
Спочатку, я задавався питанням, чому ця гра провалилася і не має продовження - тепер я маю відповідь на своє питання. Навіть у найкращий день, це доволі середня гра, цікава, але середня.
Цю гру треба зрозуміти, щоб пройти, потрібно прийняти її дурні правила гри і закривати на багато речей очі.
Не скажу, що не отримав жодного задоволення при проходженні, але під кінець вона мене вже почала дратувати.
У грі є дуже багато дурних рішень, але епогеєм всієї дурості є босфайти, де окрім жирного боса, який поновлює броню, спамлять кожних 30 секунд пару бомжів, які переводять на себе кулі. Так, як тут м'ягко кажучи специфічна стрільба, це дуже сильно кидається в очі.
Фінальна частина гри взагалі, ніби робилася на здачу, бо наскільки всрато можна зробити тільки намірено, ще й впихнули боса вертальота.
Але найтупішим босфайтом є файт з [spoiler] Дарсі [/spoiler], де ця гнидіч никається на вежі, яку не можливо зарашити, а на арені спамляться нескінченні хвилі бомжів. Єдиний правильний вихід - відкрити іншу вежу, де є снайперка, АЛЕ, ключове слово відкрити двері, зламавши замок під обстрілами противника, який може підійти в упор. Ба навіть, якщо ви зайдете у башню, стріляти з місцевих "стаціонарних" снайперок чи турелей це кров з очей. Сенса така висока, що швидше вбиваються нервові клітини, ніж вороги.
Вороги до речі у грі мега тупі, інколи ти можеш за метр ліквідувати охоронця, а напарнику глибоко піх, з вибиванням невидомості, можна буквально вирізати пачки ворогів перед очима ворогів.
Місії ж, на відмінну від ворогів, доволі цікаві, то Москва, то Рим, то Тайбей, зустрічаються різні персонажі, і як завжди добре відомо " не все так однозначно", але як на мене, навіть у найсильній частині цієї гри - сюжеті недотиснули.
Фракцій багато, персонажів купа, але вони всі епізодичні, у фіналі наче і є відображення твоїх дій, але що саме ці фракції добилися, яка їхня доля, які їхні цілі таки й не зрозуміло. Одним словом, вони є, вони всі по суті однакові, але різні. Я таки і не вломив суть, чим відрізняється G22 від умовних найманців Бойового Братства. Прості скіни заглушки. І вроді би тво рішення щось і вирішують, але ну так все поверхнево, що в цілому можна було б і без цього. Та і фіналка в кінці не то, що би хоч якось чіпляє. Ба більше, по суті немає навіть фінальної катсцени " що сталося далі". Мабуть на тому етапі, хватало грошей тільки на світло.
Ось в цьому вся Альфа Протокол.
Альфа Протокол унікальна середнячкова гра, яка варта уваги тільки у тому випадку, якщо ви готові миритися з вагоном ляпів.
Обсидіанам скільки грошей не дай, вони всерівно зроблять всрато, цікаво, але всрато, це вже їхня коронна фішка.
