Total War: SHOGUN 2

Total War: Shogun 2 для мене виявилася трохи дивною грою. З одного боку, я прекрасно розумію, чому її так люблять і чому саме її часто називають однією з найбільш цілісних частин серії. Тут практично все працює на одну конкретну ідею: Японія періоду Сенґоку, постійна боротьба між кланами, поступове розширення власних володінь і зрештою боротьба за об'єднання країни. Немає величезної кількості різних культур, континентів і абсолютно несхожих цивілізацій — навпаки, гра дуже сильно звужує масштаб. І саме це одночасно є її головною перевагою та головним недоліком для мене. Shogun 2 дуже легко впізнати буквально з перших хвилин. Японія тут не просто декорація, яку натягнули на знайому формулу Total War. Вона є основою всієї гри. Замки, рисові поля, гори, ліси, самураї, селяни-асигару, лучники, кіннота, ніндзя, монахи — усе це створює дуже конкретний образ епохи. Навіть коли ти просто сидиш на стратегічній карті й плануєш наступний хід, гра постійно нагадує, де саме ти знаходишся. Мені подобається така цілісність, коли окремі елементи не намагаються існувати самі по собі, а працюють на одну атмосферу. І саме атмосфера, мабуть, є однією з найсильніших сторін Shogun 2. Гра дуже красива навіть зараз. Японські пейзажі, зміна сезонів, архітектура поселень, зовнішній вигляд армій — усе це зроблено з великою увагою до деталей. Особливо добре виглядають битви. Коли величезна кількість самураїв рухається полем, прапори майорять над підрозділами, стріли летять через поле бою, а кіннота заходить у фланг, виникає дуже приємне відчуття цілісної картини. Тут навіть не потрібно постійно вигравати — іноді достатньо просто подивитися на поле бою й зрозуміти, наскільки добре гра передає свою епоху. При цьому сама система битв залишається однією з головних причин грати. У Shogun 2 немає величезної кількості різноманітних типів військ, як можна було б очікувати від глобальної історичної стратегії. Але це компенсується тим, що навіть відносно прості загони мають конкретне призначення. Асигару можуть бути дешевою основою армії, самураї — більш підготовленою та дорогою силою, лучники працюють на дистанції, кіннота дозволяє бити по флангах і тилу. І через це битва часто зводиться не до питання «у кого кращий юніт», а до питання «хто краще його використав». Мені взагалі подобається, що Shogun 2 не намагається зробити кожну армію якоюсь фантастично унікальною. Тут усе набагато зрозуміліше. Ти маєш піхоту, кінноту, стрільців, спеціалізовані загони, а далі вже сам вирішуєш, як із цього скласти військо. Правильне розташування, рельєф, висота, ліс, фланги та момент атаки можуть бути набагато важливішими за саму цифру характеристик. І коли вдається провести хорошу маневрову атаку або заманити противника в невигідне положення, перемога відчувається заслуженою. Окремо мені подобаються битви в замках. Багаторівневі укріплення створюють зовсім іншу ситуацію, ніж звичайне зіткнення армій у полі. Тобі потрібно не просто перемогти противника, а поступово пробиватися крізь його оборону, захоплювати позиції та не втратити армію під час штурму. А захисник, у свою чергу, отримує можливість використовувати висоту та вузькі проходи. Через це облога може бути значно цікавішою за звичайну битву, хоча, звичайно, не кожен штурм виходить настільки видовищним. Ще одна річ, яка мені сподобалася, — те, як стратегічна карта пов'язана з полем бою. Місцевість, на якій відбувається битва, залежить від того, де саме армії зустрілися. Якщо ти воюєш у гірській місцевості або біля лісу, це вже не просто випадкова карта, а продовження того простору, яким ти щойно рухався. Через це стратегічні рішення набувають більшого значення. Ти починаєш думати не тільки про те, куди рухати армію, а й про те, де саме краще прийняти бій. Стратегічна частина Shogun 2 теж дуже добре побудована. Тут є провінції, розвиток міст, економіка, технології, дипломатія, агенти та політичні рішення. Особливо цікава система технологій, яка розділена на військовий і цивільний розвиток. Ти постійно маєш вирішувати, що зараз важливіше: сильніша армія чи економічна база, нові бойові можливості чи покращення управління державою. Це не виглядає просто набором бонусів у меню — вибір напрямку розвитку реально впливає на те, якою буде твоя кампанія. Дуже добре працюють і клани. Кожен має власне розташування, особливості та бонуси, а це означає, що старт кампанії може сильно відрізнятися залежно від того, кого ти обереш. Один клан одразу опиняється в оточенні ворогів, інший має більш безпечне положення, третій отримує перевагу в конкретному типі військ. Через це навіть одна й та сама карта може сприйматися по-різному. Дипломатія тут теж відчувається важливішою, ніж може здатися на перший погляд. На початку кампанії ти не можеш просто оголосити війну всім навколо й спокійно рухатися вперед. Потрібно дивитися, хто є союзником, хто може стати ворогом, хто контролює потрібний тобі напрямок і кому вигідно, щоб ти не розрісся занадто сильно. А коли ти стаєш достатньо потужним, гра фактично сама змінює правила. І ось тут з'являється одна з найцікавіших механік Shogun 2 — Realm Divide. Коли твій клан стає надто сильним і наближається до об'єднання Японії, інші клани починають сприймати тебе як головну загрозу. Те, що до цього була серія локальних конфліктів між десятками держав, поступово перетворюється на боротьбу практично всієї країни проти тебе. Це дуже хороший спосіб не дозволити кампанії просто перетворитися на нескінченне прибирання залишків ворогів. Але для мене тут же проявляється головна проблема гри. Shogun 2 дуже сильно концентрується на одній темі. І хоча це робить її цілісною, мені іноді не вистачало різноманітності. Японія цікава, самураї цікаві, клани цікаві, але після певної кількості годин починаєш відчувати, що основні декорації практично не змінюються. Ти все одно воюєш у цій самій Японії, використовуєш схожі типи військ і рухаєшся до тієї самої мети — об'єднання країни. Через це кампанія для мене поступово втрачала частину початкового відчуття відкриття. На старті кожен новий замок, кожен новий клан і кожна битва сприймаються цікаво. Але коли ти вже зрозумів основну систему, багато ситуацій починають повторюватися. Ти знову захоплюєш провінцію, будуєш економіку, набираєш армію, воюєш із сусідом, розширюєшся далі. Звичайно, конкретні обставини змінюються, але сама структура залишається досить вузькою. І це не означає, що гра погана або одноманітна в поганому сенсі. Скоріше, вона дуже сфокусована. Shogun 2 знає, чим хоче бути, і майже не відхиляється від цього. Просто особисто мені цього виявилося недостатньо, щоб поставити їй вищу оцінку. Мені також не завжди вистачало відчуття розвитку самого світу. Твоя держава розвивається, армії стають сильнішими, технології відкривають нові можливості, але Японія навколо тебе не змінюється настільки радикально. Це все ще та сама боротьба кланів, просто з дедалі більшими арміями. І коли кампанія наближається до кінця, виникає відчуття, що головна інтрига вже давно зрозуміла: треба просто довести процес до завершення. При цьому штучний інтелект у Shogun 2 загалом справляє приємніше враження, ніж у деяких інших частинах серії. На вищих рівнях складності противник може бути досить агресивним, використовувати кінноту для обходу флангів, займати вигідні позиції та взагалі змушувати реагувати на його дії. Окремо цікаво, що рельєф не просто існує для краси — противник може використовувати пагорби та ліси у своїх інтересах. Shogun 2 — це не гра, яку я назву поганою чи недопрацьованою. Навпаки, це дуже цілісна Total War, у якій практично кожна деталь працює на одну конкретну епоху. Просто для мене цього виявилося недостатньо, щоб закохатися в неї так само сильно, як у деякі інші частини серії.