Total War: MEDIEVAL II – Definitive Edition

Game is beyond broken nothing works and the controls are wierd

Після Rome: Total War для мене Medieval II стала фактично новою епохою тієї самої ідеї. Формула залишилася знайомою: є велика стратегічна карта, міста, армії, економіка, дипломатія, а потім усе це переноситься на поле бою, де вже потрібно самому керувати військами. Але змінилася сама атмосфера, а разом із нею і відчуття від кампанії. Якщо в Rome мене захоплював Стародавній світ із його легіонами, античними державами та величезними завоюваннями, то Medieval II відкрила переді мною зовсім іншу картину — середньовічну Європу, Близький Схід, хрестові походи, лицарів, замки, релігію, королівства та постійне відчуття боротьби за території й вплив. Я награв у Medieval II приблизно 150 годин, і цього цілком вистачило, щоб зрозуміти головне: ідея Total War тут не просто працює, вона дуже органічно пристосована до нової епохи. Мені взагалі подобається, коли розробники не намагаються просто змінити декорації, залишивши все інше без змін. Тут же зміна історичного періоду впливає на те, як сприймається сама кампанія. Інші війська, інші міста, інша політика, інші причини для війни, інші масштаби конфліктів — і через це навіть знайомий процес «ще один хід» відчувається трохи інакше. Найбільше мене зачепила саме атмосфера. Medieval II дуже добре створює відчуття світу, де практично кожна територія має своє значення. Ти не просто рухаєш армію від одного міста до іншого, а поступово бачиш, як навколо тебе формується ціла політична карта. На одному кордоні може виникнути конфлікт із сусіднім королівством, десь далеко починається хрестовий похід, у місті виникають проблеми з порядком, церква впливає на політику, а твоя власна династія поступово розростається. І все це існує одночасно, створюючи відчуття не окремих місій, а цілого історичного процесу. Мені подобається, що гра дозволяє сприймати кампанію саме як історію держави. Ти починаєш із кількох територій і досить обмежених можливостей, а через десятки ходів можеш побачити зовсім іншу політичну ситуацію. Міста розвиваються, армії стають сильнішими, з'являються нові технології та типи військ, змінюється баланс сил. І найприємніше, що ця історія не написана наперед. Вона виникає безпосередньо з твоїх рішень, перемог, поразок і випадкових подій. При цьому сама стратегічна частина стала для мене навіть цікавішою завдяки різноманітності фракцій. У Medieval II дуже добре відчувається різниця між державами не тільки візуально, а й через склад армій та їхні можливості. Грати за західноєвропейське королівство — це один досвід, за східну державу — зовсім інший. Десь основою війська стає важка лицарська кіннота, десь сильніша піхота, десь з'являється велика кількість стрільців або зовсім інший набір військових можливостей. Через це кампанії не зводяться до простого повторення однієї й тієї самої схеми. Особливо добре це проявляється на полі бою. Medieval II все ще залишається грою, де перемога залежить не тільки від кількості солдатів. Можна мати більшу армію й усе одно отримати поразку, якщо неправильно використати свої війська. Кіннота може переломити бій, але бездумна атака здатна просто знищити дорогий загін. Піхота може втримувати позицію, але якщо її оточити, ситуація дуже швидко змінюється. Лучники та арбалетники змушують думати про дистанцію, рельєф і захист власних стрільців. Усе це створює приємне відчуття, що ти не просто спостерігаєш за битвою, а реально керуєш її перебігом. І тут мені особливо подобається момент, коли план, який ти придумав на стратегічній карті, починає реалізовуватися вже безпосередньо в бою. Ти можеш спеціально виманити противника з вигідної позиції, поставити основну піхоту так, щоб вона прийняла удар, а кінноту залишити осторонь до потрібного моменту. Потім противник починає втрачати стрій, і ти нарешті вводиш резерв. У такі моменти Medieval II дає дуже приємне відчуття контролю, коли перемога здається результатом не просто чисельної переваги, а саме твого рішення. Облоги взагалі є окремою частиною задоволення. Замки та укріплені міста створюють зовсім інший тип битви, де вже недостатньо просто зіткнутися двома арміями посеред поля. Потрібно пробивати оборону, використовувати облогові машини, контролювати вузькі проходи та поступово просуватися всередину. Причому захисник має свої переваги, тому штурм може перетворитися на справжню м'ясорубку, якщо підійти до нього без підготовки. І навіть коли ти вже знаєш механіку гри, сам момент захоплення великого міста залишається одним із найприємніших у кампанії. Але Medieval II для мене цікава не тільки війнами. Велика частина її атмосфери створюється саме тими речами, які відбуваються між битвами. Дипломати, священники, шпигуни, торговці, генерали — усі ці персонажі створюють додатковий шар взаємодії зі світом. Вони не завжди працюють ідеально, деякі системи можуть здаватися досить простими, але разом вони формують відчуття, що на карті існує не тільки твоя армія. Окремо мені подобається система династії та генералів. Твої командири поступово стають персонажами, за якими починаєш стежити. Один може перетворитися на чудового полководця після десятків битв, інший залишиться посереднім правителем, а третій може загинути в момент, коли ти зовсім не очікував цього. Через це кампанія іноді отримує власну пам'ять. Ти вже не просто дивишся на загін із певними характеристиками, а пам'ятаєш, хто саме його очолює і де він встиг повоювати. Релігійна складова теж дуже добре вписується в епоху. Вона не відчувається просто додатковою кнопкою в меню, тому що впливає на політичну ситуацію та поведінку держав. Хрестові походи взагалі додають кампанії дуже специфічної динаміки. Ти можеш раптом опинитися далеко від своїх основних територій і вести армію через половину відомого світу заради зовсім іншої мети. І хоча механіка походів не завжди працює ідеально, саме концептуально вона чудово підходить цій епосі. Ще одна річ, яка мені подобається, — поступова зміна самої війни протягом кампанії. На початку ти бачиш переважно середньовічні армії з мечами, списами, луками та кіннотою, але поступово технології змінюються, з'являється порохова зброя, артилерія, нові укріплення. Через це кампанія має відчуття розвитку не тільки твоєї держави, а й самого історичного періоду. Ти починаєш в одному світі, а закінчуєш уже в зовсім іншому. Звичайно, сьогодні Medieval II теж не позбавлена проблем. Деякі механіки вже відчуваються застарілими, штучний інтелект іноді приймає дивні рішення, дипломатія може поводитися абсолютно непередбачувано, а поведінка підрозділів на полі бою часом далека від ідеальної. Є моменти, коли ти віддаєш наказ і вже приблизно розумієш, що підрозділ зараз зробить щось зовсім не те, що ти хотів. Кампанія також може поступово перетворитися на величезну машину завоювання, де після певного моменту твоя держава стає настільки сильною, що головне питання вже не «чи переможу я?», а «скільки часу мені потрібно, щоб закінчити кампанію?». Проте навіть із цими недоліками я розумію, чому провів тут близько 150 годин. Medieval II дуже добре реалізує просту, але надзвичайно ефективну ідею: дати гравцеві великий історичний світ і дозволити йому самому створити в ньому власну історію. Ти можеш почати з невеликого королівства, поступово розширюватися, пережити кілька важких війн, втратити важливого генерала, відбити напад ворога, захопити стратегічно важливе місто, а через десятки ходів уже дивитися на карту й розуміти, що практично весь цей світ змінився через твої рішення. Саме тому я сприймаю Medieval II як дуже вдале продовження ідеї Total War. Тут не потрібно вигадувати щось принципово нове, щоб гра працювала. Якщо Rome: Total War для мене стала початком любові до серії, то Medieval II показала, що ця любов була не випадковою. Мені подобалася не тільки конкретна епоха чи конкретна гра — мені подобалася сама ідея Total War. І Medieval II довела, що вона може працювати навіть тоді, коли змінюється весь світ навколо неї.