S.T.A.L.K.E.R.: Shadow of Chernobyl

Я полюбил Сидоровича с первого взгляда

One of my favorite games of all time. This game still looks pretty good as of today, which is NOT something that you can say for a lot of other open world games of the era. The ambiance is still unmatched to this day. Gameplaywise, it surely has aged a lot worse. The gunplay feels unresponsive and collecting artefacts was vastly improved in the rest of the trilogy. The fact that the game doesn't features timed autosaves is also something to keep in mind. it's still incredibly worthy of your time and money in 2026 if you can pass through those hurdle.

This is the best game ever made

was fun before it got political

The start of the game is alright but it gets pretty difficult really fast. if i could rate this in stars i'd say its a solid 3/5 stars. the gunplay is fine, the combat is just fine (but the enemies are damn sponges) and i honestly enjoy the hardcore survival mechanics, but if youre the type to be annoyed easily and/or quit games over them being too hard, dont play this game. But it gets pretty fun ish once you master the mechanics and combat tactics. If you're coming from games like Call of Duty, i'd say its a little risky to play this game. Your first instinct might be to go into enemies guns blazing, but you way die faster than they do. Coming from call of duty myself it was a little hard to adapt but i got it eventually. Great game really. IMPORTANT NOTE: This engine is ANCIENT. so your modern hardware might act weird with it. it randomly crashes for no reason sometimes. Just a warning. So if you will play, save a lot.

Лучшая игра, легенда детства, неповторимая атмосфера и мечта на всю жизнь посетить припять вживую)

Дивно що я вперше торкаюсь цього всесвіту тільки в 2026 році, але я нарешті дістався його. Вирішив почати з оригінальної версії, ванільної, без модів, щоб відчути її так як це було майже 20 років тому. І ось мій чесний огляд: Перші 4-5 годин ти бігаєш і не зовсім розумієш цю гру. Ось в тебе наче завдання, а тут тобі дають сайди, там ти можеш просто піти збирати артефакти, а тут просто цікава будівля, а туди краще не йти бо там страшно і пси бігають. Але потім розумієш - Зону не треба проходити, в Зоні потрібно жити. Ти не здолаєш Зону, ти можеш спробувати підлаштуватись щоб вижити. І тоді я полюбив цю гру. 50% гри робить ембієнт, реально. Спочатку він такий, суровий, далекі постріли десь, Зона натякає тобі що вона небезпечна, але все ж є якийсь такий вайбець особливий. А оцей котик на фоні що весь час мявкає це дуже мило. Потім поступово настрій змінюється. Після Янтаря ембієнт стає тривожніший, котик зникає і ти чуєш як Мічений весь час щось хрумає і хрумає, хрумає і хрумає. А вже в Прип'яті тобі гра каже: "тепер я шутан". Як вайбово тут просто ходити, потім бісячий агропром з купою військових, криві-косі стволи на початку гри, сталкерські анекдоти біля багаття, купа локальних історій які ти переживаєш особисто в грі не тому-що гра так задумала, а тому-що це твоя персональна історія в Зоні яка стала можливою завдяки тому, що Зона дає тобі жити в ній і не підганяє. ОСОБЛИВІСТЬ! Я грав з українською озвучкою і інтерфейсом, але попри це деякі NPC розмовляють російською, що наче робить атмосферу автентичніше, ніби в Зону стягнулись різні верстви з різного мовного середовища - це додає атмосфери. - Долг - більш авторитарний (типу дай нам себе, підчинись правилам, але за це ми дамо тобі відчуття безпеки і контролю), російськомовні з подекуди двомовними закликами з гучномовця. - Одинаки - а що казати, одинаки і є одинаки - вільні люди не скуті правилами угрупувань. Бариги, найманці - це про них. Мовно вони більш близькі до літературної української. - Воля - бойове братерство Зони, такі, козаки. І акцент в них більш діалектний ніж в одинаків. Тобто ця така полікультурність як в підході до життя в Зоні так і до способу виживання і співіснування вражають. Янтар - оооо, Янтар, люблю цю локацію. Коли вперше попадаєш туди відчуваєш цю атмосферу смерті і безнадійності, а коли бачиш зомбі виглядаючи звідкись ти бачиш його мертвий погляд в якому вже нема життя, але він тягне руку до вогню і дивиться. А коли вбиваєш його він пробує сказати "мама", що дуже чіпляє. (Після того як я наробив шуму стволом і до мене стягнулось 10 зомбаків на шум я перейшов до тактики з The Walking Dead і тикав їх ножем у голову). Окремо про снорків. Я гидив в штани, гиджу и буду гидити кожен раз коли воно буде несподівано стрибати на мене з кущів. Радар: Якщо Янтар дає відчуття туги і смерті і безнадійності, то Радар дає відчуття чогось нездорового і неприроднього. Ти відчуваєш: тут все не так як має бути, це місце хворе. Ох який же шикарний був забіг на радарі, купи зомбаків, монолітівців в цьому довгому "коридорі" і ти ніби знаходишся в постійній боротьбі яка не відпускає тебе поки не закінчаться супротивники. Тільки одна хвиля пройшла, а вже інші підбігають. А потім вимкнути випалювач мізків, вибратись ледве живим і побачити як висаджуються військові і ти замість того щоб як справжній сталкер просто по тихому злиняти починаєш гасити тих військових забившись в якомусь контейнері починаєш відбиватись від близько трьох десятків до зубів напічканих бронею і зброєю військових на межі і на межі своїх можливостей все ж виходиш звідти живим. Не передати скільки всього я можу розповісти зі свого ігрового доствіду за одне проходження. І тут гра тобі каже: зачекай, прислухайся, Зона змінилась, правила гри міняються. Ти хотів трохи спокою? Знімай штани, готуйся до смачної зеленої горіхової лозини яка аж свистить в повітрі. А далі гра перетворюється з атмосферного виживача на динамічний шутан що трохи ламає логіку, бо цей перехід максимально негармонійний наче. Слід сказати про недоліки, їх вистачає: - Прип'ять: наче задум дуже крутий. Випалювач мізків не діє, всі намагаються прорватись до центру Зони. Долг, Воля, Одинаки - всі заходять з різних кутків міста, зачищають монолітівців щоб пробратись далі і борються один з одним, але! Долг помер від снорків, Воля багнулась на старті і нікуди не йде, серед одинаків вижив лише один при тому що я бігав з ними разом. Технічно не реалізовано. І локація доволі пуста. - ЧАЕС: Оця локація дала мені прикурити. Гелікоптери яки вбивають броню в нуль, купа монолітівців і... час до викиду... який я проігнорив... І довелось починати з завантаження на Прип'яті бо автосейв багнувся. - Саркофаг: я такий "Фух, Саркофаг, зараз фінал буде". Витрачаю ледь не всі аптечки доки відбиваюсь від моноліту і шукаю ту таємну кімнату на яку вказують документи з готелю. Прориваюсь туди! Фух! Я на місці! Фінал! Зараз буде вайбово! знищую пульт керування, лікуюсь, з'являється професор. Ось воно! Можна почитати і послухати сюжет заради якого ти мучився і йшов сюди, але Мічений під час кат-сцени вирішує накопити критичну дозу радіації і померти... Супер технічний фейл ванільної гри я вважаю. - Портали: Ох, а далі, а далі. А далі портали. Я ще ніколи так не душився як на порталах, коли в тебе немає броні, косий ствол, одна аптечка, два бинти, дві ковбаси і два шприці від радіації і в тебе гра буквально перетворюється на рулетку чи пощастить мені витягнути з мертвого монолітівця аптечку і бинти. Години чотири я витратив саме на портали. Мені вже порадили не душитись, а скіпнути і подивитись кінцівки на ютюбі, але Демченко Ярослав Ігорович не кидає почату справу. І от воно, воно того вартувало. Канонічна кінцівка за яку я пробачаю всі технічні вади гри розробникам які створили цей всесвіт. Чи буду я проходити ванільку ще раз? Ніколи. Чи раджу для проходження? Так, 100%. Все починалось як бажання доєднатись до легендарної серії і відчути її без будь-якого розуміння сподобається мені чи ні, без будь-якого розуміння і спойлерів сюжету, а закінчилось тим що в GSC з'явився ще один фанат їх всесвіту S.T.A.L.K.E.R. До речі, гра ще геніальна тим, що навіть знаючи сюжет в неї буде цікаво повертатись знову і знову. З модами і без, ENHANCED і Vanilla. Отже: "СТАЛКЕРИ, запрошую вас до Зони, вона поглине вас і не відпустить ніколи"