Black Mirror III

[h1] Наверное самая безбажная игра оригинальной трилогии[/h1] Рил остальные просто к ишат багами а эта нет. За всю игру встретил только один баг [h1] Это долбанный триллер [/h1] Назвать это сюжетным хоррором язык не поварачивается а слово триллер максимально подходит к нему.Игра не иотпускает от самого начала до конца я прервался только для того чтобы пройти вторую часть (без нее нихрена не понятно) [h1] Заключение [/h1] Игра мне понравилась но добавлять ее в свои любимые я неспешу 8/10

[i]«Мені це не потрібно. Я і так вже у своєму власному фільмі жахів»,[/i] - Ейдріан, коментуючи наявність в готельному номері телевізора. Без сумніву, найкраща частина всієї трилогії. Гра, яка нарешті пояснила те, що колись залишила без пояснень перша частина. Гра, яка нарешті поставила крапку там, де раніше стояли три… Ця частина є прямим продовженням попередньої, яка закінчувалася класичним кліфхенґером, а тому не раджу грати в неї окремо, без проходження принаймні другої частини. Це як двосерійний повнометражний фільм – цільна історія, розділена на дві частини лише через занадто великий хронометраж. Якщо попередня гра спочатку не виправдовувала очікувань, пропонуючи зовсім несподівані для прихильників оригінального Чорного Дзеркала декорації та сюжетні ходи, то ця частина від самого початку дає змогу зануритися саме в ту тягучу, похмуру атмосферу старовинного маєтку в англійській глибинці, де все просочене давниною, де від кожної речі віє могильним холодом, а в повітрі відчувається липкість стародавнього прокляття сім’ї Ґордонів. Ця частина зберегла в собі найкраще з попередніх двох. Вона дає змогу поностальгувати за оригінальною грою не тільки завдяки тим самим локаціям, але і завдяки безлічі згадок і паралелей з минулим сюжетом. Ці паралелі не лише в місцях і персонажах, але й в самих ситуаціях. Так, особливо сильним на мій погляд було повне повторення сцени із промовою головного персонажа на вежі замку. Інші роки, інший персонаж, трохи інші слова… Але та ж сама суть, та ж сама проблема, те ж саме рішення. І навіть камера в цих сценах веде себе ідентично, повільно підіймаючись стіною вежі. Таке собі дежавю, коли здається, що ще трохи, і ти знову побачиш в кадрі Семюеля… Але натомість тебе зустрічає Ейдріан, який так само опинився в заручниках прокляття Чорного Дзеркала… Можна подумати, що гра тримається саме на цій ностальгії за минулим, але це не так. Вона має індивідуальність і привносить в історію багато свого – нове бачення, нові концепції, нові пояснення і нові рішення. Ну і, звісно, трошки саркастичного, чорнуватого гумору від Ейдріана, який дещо розряджає обстановку і час від часу викликає на обличчі усмішку😏 На відміну від першої гри, остання закінчується тим, що можна назвати хепіендом с з невеличкою недосказаністю. Трохи відкритий епілог, який залишає можливість продовження історії, якщо колись у розробників раптово виникне таке бажання. Але, в цілому, ця частина зробила те, з чим колись не впоралася оригінальна гра – вона перекрила майже всі старі білі плями та сюжетні діри і нарешті дарувала відчуття того, що докладені зусилля не були марними. Попри всі свої слабкі місця, трилогія Чорного Дзеркала має свою особливу атмосферу і має те, що, напевно, можна назвати душею. А коли гра має в собі цю саму «душу», то, заглиблюючись в сюжет, просто перестаєш помічати будь-які недоліки. Особисто я, після багатьох років заново пройшовши цю гру, отримала неймовірну ностальгічну насолоду від нового занурення в цей старий, але такий по-рідному знайомий ігровий світ…🥰 А тому, якщо ви є прихильником старих пригодницьких квестів, то ця трилогія однозначно заслуговує на вашу увагу.