Короткий огляд: це непоганий традиційний Roguelike з низьким порогом входження. Дешевий та обскурний, але з душею. Це точно не Shovelware, адже розробник досі оновлює своє творіння та реагує на критику.
Великий огляд: по Tower of Eglathia мало відгуків у Steam, а на YouTube майже немає летсплеїв. Припускаю, що справа в поганій графіці, багах і невдалих геймдизайнерських рішеннях на релізі. А через проблеми з маркетингом про гру можна дізнатися хіба що випадково. Як я зрозумів, з роками інді-проєкт ставав дедалі кращим, але було вже пізно.
Тут є сюжет з кількома плот-твістами. Шукачу пригод треба пройти 21 поверх магічної вежі, щоб дати прочухана головному Поганому Хлопцю. Лор напрочуд детально пропрацьований. Історія подається через домашні крінж-відео з девелопером (як ранні скетчі перших західних ютуберів), гумористичні діалоги с антагоністом (в них можна обирати репліки), серйозні літературні талмуди та пафосні щоденники інших авантюристів. Розробник написав фентезійну книгу “Еглатія”, тому в його грі, ймовірно, є чимало цитат звідти.
У Tower of Eglathia багата кастомізація персонажа. Можна обирати гендер та передісторію, розподіляти очки характеристик, вивчати пасивні та активні таланти 4 основних класів. Різноманітній лут не відображається на модельці героя або героїні, однак під час прокачування може змінитися скін протагоніста.
Спочатку ходить гравець, а потім – вороги. Можна пересуватися у 8 напрямках, відкривати двері та скрині, пити зілля та воду з фонтанів, користуватися мапою, читати сувої, оглядати об’єкти, застосовувати магію, чарівні палички та скіли, гамселитися у ближньому бою, стріляти з луків та арбалетів, молитися добрим і злим богам або донатити їм у вівтарів. Здоров'я та мана відновлюються автоматично з кожним кроком, а битви не затягуються.
На локаціях є 2 типи дружніх NPC: біси-торговці та Лорд Еглатія. Крамарі продають і купують будь-що, але в них обмежений інвентар. А Хороший Хлопець на кожному поверсі видає прості квести (знайти артефакт, перемогти всіх монстрів тощо) та нагороджує випадковими предметами. У Tower of Eglathia дуже багато перснів, амулетів, шоломів, нагрудної броні, штанів, рукавичок, чобіт, а також мечів, сокир, посохів та іншої зброї. Все це екіпірування можна зачаровувати. Також є купа різних смолоскипів, ліхтарів та сяючого каміння – без них локації стануть дуже темними.
На поверхах чимало противників. Гра змушує обережно досліджувати підземелля та затискати натовпи монстрів у вузьких коридорах. Також у данжах трапляються різні пастки. Tower of Eglathia періодично карає за помилки, але дозволяє сейвскамити (крім хардкорного режиму). З різноманіттям ворогів тут усе в порядку: орки, големи, кобольди, заражені люди, дракони, чаклуни, мумії, демони. Серед них зустрічаються міні-босси, яких необхідно здолати для переходу на наступний ярус вежі.
Мені сподобався класичний “рогаликовий” ігролад з постійним прогресом, який викликає бажання пройти ще один рівень. Атмосферна Lo-Fi музика в кількох жанрах (від Dungeon Synth до Techno) теж порадувала. А ось дешеві звуки та неякісна озвучка часто дратували, але це проблема бюджету. Також розчарували забаговані досягнення. Ачівки є у самій грі, але вони майже ніколи не синхронізуються зі Steam. Ще у проєкта неоптимізоване керування (наприклад: для взаємодії зі скринями, вівтарями й торговцями чомусь використовуються 3 різні кнопки) та застарілий інтерфейс. Ну і локації вийшли одноманітними через надмірну кількість порожніх кімнат та бідний дизайн рівнів (фони рідко змінюються, а тайлсетів мало).
Отже, це одна з таких дивакуватих відеоігор, які спочатку здаються сміттям з дешевих бандлів для вибиття карток, а насправді виявляються нормальними інді-проєктами. Ймовірно, девелоперу чогось не вистачило або просто не пощастило багато років тому. Однак, попри брак полірування, у Tower of Eglathia цікаво грати.
