The Walking Dead

"Do you think human creativity matters ? Well, most people don't spend a lot of time thinking about poetry. Until... their father dies, you go to a funeral, you lose a child, somebody breaks your heart, they don't love you anymore and all of a sudden you're desperate for making sense out of this life and "has anybody felt this bad before ?" how did they come out of this cloud ? Or the inverse, something great. You meet somebody and your heart explodes, you love them so much you can't even see straight... And that's when art's not a luxury, it's sustenance, it's vital, it's the way we heal each other, we're starting a dialogue you know, and when you do that this healing happens. You have to express yourself and to express yourself you have to know yourself." -Ethan Hawke The Walking Dead is art, thank you Telltale Games for that masterpiece that reminds us what it means to be human <3

My first telltale game and it was a great experience. I had so much fun!

I cannot describe how good this game’s story is. The game gets you attached to characters and then kills them off. The ending is very sad I wish I could replay this whole game with my memory erased. This was just the first game too, which is crazy. "I suspose." 10/10 [spoiler]R.I.P my goat Lee[/spoiler] Kenny + Lee for life

[h1]Uma história que marcou[/h1] [b]#100[/b] Chegar aos três dígitos com esse jogo foi muito importante pra mim. Foi o primeiro jogo que me fez sentir outras emoções além da diversão, e também o primeiro que tive vontade de comprar depois de ter jogado pirata muitos anos atrás, quando eu ainda não tinha condições. Por isso, [b]ele tem um lugar guardado no meu coração e está no meu top 3 da vida.[/b] Por um momento, achei que talvez fosse só nostalgia, que ele não era tudo isso; mas, rejogando, descobri que ele é isso e muito mais. [b]Lee Everett, pra mim, é um símbolo de redenção.[/b] Ele começa como alguém marcado pela culpa e termina como uma figura de proteção, afeto e humanidade. Toda a relação dele com Clementine é o que dá alma ao jogo. Só jogando pra entender como uma história de zumbis pode se tornar [b]uma das jornadas mais emocionantes dos videogames.[/b] O jogo também acerta muito nos personagens secundários. Cada sobrevivente carrega algum tipo de medo, culpa ou esperança, fazendo com que o grupo pareça vivo, imprevisível e humano. Mesmo sabendo que nem todas as escolhas mudam muito o rumo da história, elas te fazem sentir responsável por cada decisão, cada perda e cada consequência. Enfim, o 100% é muito tranquilo; [b]o único desafio é terminar o jogo e não ficar com depressão.[/b] [hr][/hr] [i]English translation generated with the assistance of AI.[/i] [h1]A Story That Left Its Mark[/h1] [b]#100[/b] Reaching my 100th 100% completion with this game meant a lot to me. It was the first game that made me feel emotions beyond simple fun, and also the first one I ever wanted to buy after having pirated it many years ago, back when I couldn't afford it. That's why [b]it holds a special place in my heart and remains in my all-time top 3.[/b] For a moment, I wondered if it was all just nostalgia, if maybe the game wasn't really as good as I remembered; but replaying it made me realize that it is all that and much more. [b]To me, Lee Everett is a symbol of redemption.[/b] He starts as someone burdened by guilt and ends up becoming a figure of protection, affection, and humanity. His entire relationship with Clementine is what gives the game its soul. You really have to play it to understand how a zombie story can become [b]one of the most emotional journeys in gaming.[/b] The game also does an excellent job with its supporting characters. Every survivor carries some kind of fear, guilt, or hope, making the group feel alive, unpredictable, and human. Even knowing that not every choice drastically changes the course of the story, they still make you feel responsible for every decision, every loss, and every consequence. As for the 100%, it's very straightforward; [b]the only real challenge is finishing the game without ending up depressed.[/b]

this is THE telltale game before The telltale game (the wolf among us). i avoided this for a long time because i thought i had to know all about the walking dead tv series to play this, but apparently you don't have to. i want everyone to play this NOW (and the following seasons). c'mon, it's dirt cheap when on sale.

In my mind, the best narrative experience to grace the art form of gaming. I cannot overstate how much this means to me as a writer, and how much it has shaped my life and relationship to art.

nice

Одна из любимых игр <3 Жаль, что такого не скажешь за последующие части, но эта шедевр и она с законченной историей, так что продолжения не обязательны)

[h1]The Walking Dead (2012) [/h1] Успіх першого сезону [b]The Walking Dead[/b] від [b]Telltale[/b] - це ідеальний приклад того, як зійшлися всі планети. Мало того, що у 2012 році світ охопила справжня зомбі-лихоманка, і головним винуватцем цього став серіал «Ходячі» від AMC. Шоу било історичні рекорди переглядів. Так ще й Tt видала свій максимум. Розробники здійснили геніальний художній маневр: замість копіювання серіалу вони звернулися до коріння і перенесли на екрани оригінальний коміксний стиль Роберта Кіркмана. Стилізація під коміксний малюнок дозволила [b]Telltale[/b] перетворити очевидну технічну слабкість свого рушія на його головну візуальну перевагу. Замість того щоб намагатися конкурувати з дорогими ААА-проєктами в реалізмі, студія створила унікальний, позачасовий артдизайн. Навіть сьогодні, через роки, картинка не виглядає застарілою - вона сприймається як якісний, інтерактивний анімаційний фільм, де кожен кадр просякнутий похмурою, брудною атмосферою постапокаліпсису. Так, рушій уже у 2012 році працював на межі можливостей, засмучуючи розмитими задніми планами та топорною анімацією рухів. Проте видатна художня цінність повністю перекрила всі техніческие огріхи. https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3743685295 Геймплейно перед нами point-and-click квест, переосмислений під стандарти інтерактивного кіно. Автори повністю відмовилися від піксель-хантингу та заплутаних загадок із предметами. Упор тут зроблено на дослідження локацій, прості QTE-сцени і, головне, на постійні діалоги з NPC. Проєкт не дає часу на довгі роздуми: смужка таймера стрімко тане, змушуючи відповідати на емоціях. Саме в такі моменти на екрані з'являється культовий напис «Клементина запам'ятає це». І нехай геймер швидко зрозуміє, що глобально iсторiя лінійна, а роздоріжжя - лише ілюзія, інтерактив майстерно перевіряє нас на людяність. Нас змушують за секунди вирішувати, кого врятувати, кому віддати останній пайок і яку правду відкрити маленькій дівчинці, для якої ти з випадкового попутника перетворився на єдину опору. Сюжетна лінія першого сезону - це справжня драма, яка заслужено взяла нагороду за найкращий сценарій. Історія стартує в перший день зомбі-апокаліпсису. Головний герой, Лі Еверетт, сидить на задньому сидінні поліцейської машини дорогою до в'язниці. Випадкова аварія дарує йому свободу, але замість звичного світу він виявляє ожилі трупи та тотальний хаос. Буквально за пару годин Лі знаходить маленьку Клементину - восьмирічну дівчинку, яка кілька днів ховалася в будиночку на дереві в очікуванні батьків. Ця випадкова зустріч миттєво змінює пріоритети колишнього ув'язненого. Замість банального порятунку власної шкури, його головною і єдиною метою стає захист дитини. Разом вони знаходять інших вижилих і намагаються дістатися до Саванни, де, на думку Клем, на неї все ще чекають мама і тато. Сюжет тримається на приголомшливо прописаних персонажах, кожному з яких щиро співпереживаєш: від суперечливого, але відданого родині Кенні до складної Ліллі. Обалденна хімія між Лі та Клементиною перетворює цю історію на глибоку розповідь про батьківство та спокуту, де дівчинка стає моральним компасом для гравця. Але чим ближче герої підбираються до Саванни, тим сильніше згущуються фарби. Атмосфера стає задушливою, а драма виходить на пік. Повільно, крок за кроком, ти починаєш усвідомлювати, що нічого хорошого в кінці не буде. Надія на світлий фінал тане з кожним утраченим товаришем і кожним важким рішенням, готуючи гравця до розв'язки, яка в підсумку просто розриває душу на шматки. Фінал залишає після себе відчуття повної емоційної спустошеності та гірку думку про те, що в цьому жорстокому світі часом одна маленька дитяча дурість і сліпа віра в диво можуть обйтися занадто дорого, запустивши ланцюжок незворотних і страшних наслідків. https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3743685460 Тут немає оркестрових епіків, композитор зробив ставку на мінімалізм. Саундтрек складається з тихих, меланхолійних гітарних переборів, ембієнту та рідкісних клавішних. Музика чудово підігрує кадру й посилює гнітючу атмосферу, а фінальний трек у титрах остаточно добиває емоції гравця. Паралельно з цим загальну картину дотискає шедевральний кастинг акторів дубляжу. Команда подарувала нам одне з найкращих виконань ролей, яке мені коли небудь зустрічалося в ігровій індустрії. Гра розбита на епізоди, всього їх 5 + один додатковий, кожен епізод проходиться приблизно за 2 години. https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=2359182565 Оптимізація на релізі була, мабуть, найслабшою частиною проєкту. Гра без проблем запускалася на древніх відрах, але водночас примудрялася видавати дикі фризи та просадки кадрів на топових ПК того часу. Та головним прокляттям ПК-боярів стали краши на робочий стіл, які геть ламали збереження. Зараз усе добре, але я-то пам'ятаю той жах. [h1]Вердикт:[/h1] [b] • Графіка: 7.0 • Сюжет: 10 • Геймплей: 7.0 • Звук: 10 • Оптимізація: 6.0 • Підсумкова оцінка: 8.0 з 10 [/b] Проєкт залишив після себе незабутній слід в історії геймдизайну, змусивши мільйони гравців щиро ридати над фінальними титрами. Це заслужена класика, яка назавжди закріпила за Лі та Клементиною статус одного з найкращих дуетів у відеоіграх. Рекомендую гру всім, хто шукає в іграх глибоку історію.