Persona 3 Reload

Прошел Persona 3 Reload за 34 часа. Это быстро, если смотреть на других, у некоторых по 60+. Наверн, потому что я в Тартаре не засиживался и бежал до приграничного этажа, как только этаж открывался. Теней после этажа так сотого не долбил, а просто пробегал, закрыл почти все монады, и было довольно легко, на нормальной сложности игра проходится без проблем (основной сюжет по крайней мере). Дальше будет мнение человека который не претендует на звание тру фаната, так что не бейте хд. [h3]Сюжет[/h3] Сюжет мне понравился даже больше, чем в пятерке. Тут нет этого аниме-вайба про свободу и бунт как в пятой части, тут всё крутится вокруг смерти и принятия, вайбик нулевых мне очень нравится. Я не скажу, что это депрессия, ДРАМА на экране, но плюс минус мне эта тема больше зашла. Особенно когда ты понимаешь, что каждый персонаж тянет свой груз. В конце сюжет вываливает на тебя всё, и там нет относительного хэппи энда, и это даже очень пиздато, потому что всем надоели смазливые хэппи энды, например, как истинная роял концовка в пятерочке. [h3]Геймплей[/h3] Тартар я могу назвать ни плохим, ни хорошим. Это просто есть жэс. После того, как я прошёл примерно половину этажей, я перестал там заморачиваться и просто пробегал их, собирая сундуки и сумеречные фрагменты. Боссов вам будет хватать для поднятия лвл, а на обычных теней я забивал. Потому что однотипные коридоры и одни и те же тени утомляют. Боевка вывозит всю эту шушуру, тут не так много механик, как в пятерке вроде, но это и делает ее более легкой и понятной. Смена персон без траты хода даёт простор для комбинаций. Еще круто становится, когда открываются теургии, это типа ультимейтов, которые можно использовать, когда шкала заполняется. У каждого персонажа своя анимация, а также в будущем она эволюционирует и появляется еще один варик, особенно когда теургия открывается в нужный момент, это прямо спасает в затяжных боях. Так что бегать по этажам всё равно надоедает, но когда начинается драка, про однообразие забываешь. Проходил я таким составом гг-Юкари-Коромару-Айгис. Мб, кто то скажет, че у Айгис и Юкари одинаковая уязвимость к молнии и в боях это будет плохо, но за все время я почувствовал прям ЖЭС как плохо только в двух боях и то ближе к концу игры, может, на это влияет нормальная сложность и выше будет гораздо хуже, а так особой сложности не испытал. [h3]Музыка[/h3] Тут она просто шикарная, такая заводная просто жесть, если не считать меланхоличные и грустные треки под конец игры. Впринципе, с ней я и начал свое знакомство с серией персона, потому что мне нравится слушать музыку и я не представляю свою жизнь без нее, даже дали под**бную кликуху 10к часов в музыке. Its going down now, первый трек, который я вообще услышал, потому что он вроде самый расфоршенный в тиктоке и подобных соцсетях, потом я начал интересоваться персоной, сначала прошел пятерку, а вот уже и эту часть. Также хочу отметить треки Changing Seasons, Full Moon Full Life, Memories of You. [h3]Романсики[/h3] Все говорят, что канон пара для гг это Юкари, впринципе, ее я и заромансил. Она всю игру рядом, её социальная связь прямо вплетена в сюжет, и к финалу это выглядит логичнее, чем с другими, да и игра заставляет тебя ее всегда брать в пати, потому что она отличный хилер. Выбор персонажей для романа тут большой, можно и с Айгис и ваще почти всеми основными персонажами, но вот чего мне реально не хватило возможности закадрить Ториуми. Она же, как Каваками в пятёрке, взрослая, строгая, было бы прикольно разбавить эту школьную драму чем-то таким. Жаль, Атлус не дали такого варианта, да и под конец согрешил я с Айгис, за что очень сожалею, но блондиночки с короткими волосами моя слабость жэс. [h3]Итог[/h3] Как и все части Persona, эта пробирает на мурашки. Контент тонким пластом разделён по всей игре, то ты в тартаре, то социальные связи, то сюжетные катсцены, постоянно переключаешься между активностями. Только последние месяца игры скатываются в реальную повседневность. Я уже прошёл все интересные сюжетные арки, понравившихся персонажей прокачал до максимума, а остальные линки это просто немножечко скучно (тру фанаты не бейте) и сидеть тупо кликать диалоги с теми, кто тебе неинтересен, утомляет. Я честно говорю, к концу игры я просто краем глаза читал и пролистывал их сцены, потому что хотел уже увидеть финал. Но это не отменяет того факта, что Atlus сделали крутое приключение. За это им спасибо.

[h3]I am thou... Thou art I... create a Persona of the Speedrun Arcana...[/h3] [i]Чомусь раніше я навіть не розглядав варіантів грати в неї. Але ці корективи змінили дарунок Андрія та постійні дискусії Андрія з Юрою про цей мастерпіс. На перших порах відчував якусь відповідальність в тому що маю пройти її. Та з часом ігрова медитативність повільно поглинула мене в себе. І вже через декілька годин гри, я розумів що хочу грати ще, і ще. Ще один сошиал лінк, ще одна розмова з тіммейтом, ще одне підняття особистих характеристик, ще один поверх в Тартарі... [spoiler]AkiHiki, дякую за гіфт ❤️.[/spoiler][/i] 🃏[b]Сюжет:[/b] [i]Для мене це шикарне філософське аніме яке піднімає питання "життя та смерті".[spoiler]Чи є сенс продовжувати жити коли інші помруть, чи варто боротись якщо "ворог" не дає вам ані шансу, що наділяє сенсом життя, втрата близьких, тощо.[/spoiler][/i] - Персони - як стенди з JoJo. - Дуже багато діалогів, та на цих розмовах і стоїть кістяк гри. В першу чергу завдяки ним і хочеться продовжувати грати. - Сюжет розкривається поступово, думаю десь після 10тої години набере більших обертів. - Соціальні лінки, ака карти таро, найцікавіше що є в грі, бо другорядні історії вміють зачіпити за живе. На жаль виконати всі я не встиг фізично, розгалужувався не на те що потрібно [spoiler]не пройшов до кінця тільки Фуукі, Айґіс, Чіхіро Фушімі (я взагалі з нею не почав діалогу😭), француз Бебе та бігун Мамору Хаясе. Глянув їх історії вже на ютубчику.[/spoiler] [i]Історії які найбільше прикіпіли (запам'ятались) до мого серця: [spoiler]Кенджі - котрий закохався у вчительку, і життєвий урок швидко приземлив його.[/spoiler] [spoiler]Хідетоші - з учнівської ради, сподобалось як він стояв на своєму, правда іноді дуже радикально.[/spoiler] [spoiler]Міцуру - яка показала що вона важливіша за якісь корпоративні домовленості.[/spoiler] [spoiler]Бункічі та Міцуко - літня пара котрі втратили сина, і боролись за дерево, але тут дуже класний хеппі енд.[/spoiler] [spoiler]Такеба - з історією про батька. Але місцями її поведінка троха підбішувала.[/spoiler] [spoiler]Каз - який обирає бути здоровим а не багти.[/spoiler] [spoiler]Мая - а це дуже кумедна історія (до слова гумор в грі круто вивозить).[/spoiler] [spoiler]Кейсуке - хлопець з художки, що обрав стати лікарем. На 9тій сошиал стало хреново діду, і поки Кейсуке викликав допомогу я стукав діда по спині до того моменту поки той не попросив припинити, це було дуже смішно 😂.[/spoiler] [spoiler]Юко - на початку здалась дивною, але фактично доволі класна дівчина.[/spoiler] [spoiler]Акінарі - напевне найдраматичніший лінк. Хлопець з невиліковною хворобою (19 років) пише книгу щоб залишити щось після смерті. Він приймає свою долю, і насолоджується тим життям яке отримав. Особливо сумно ще після того як ми розмовляємо з його мамою, вже в таймскіпі. Сильно розбиває емоційно.[/spoiler] [spoiler]А ще я відгодував котика, але це не сошиал лінк, а доручення Елізабет.[/spoiler] [spoiler]Арагакі в сердечку...[/spoiler][/i] https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3756664703 🃏[b]Геймплей:[/b] - Класична JRPG + Новела. - Башта в якій відбуваються основні заміси, саме тут і вилазить класична JRPG. Іноді я засідав на декілька годин підряд щоб пройти до тимчасового закінчення. Місцями вороги підбішували і я втікав від них. Але все норм, і все було в міру. - Кожен ворог хоче свій підхід, майже кожен має свої слабкості та сильні сторони. [spoiler]Після вступу Фуукі в загін, з її сканером стане легше грати[/spoiler] - Вимагає уважності, бо в школі вчителі часто задають питання. Та ще й екзамени. [spoiler]Скажу чесно, чітерив, бо шукав відповіді в інеті, було що декілька раз давав невірну відповідь, і боявся що не встигну закрити характеристики песонажа на макс.[/spoiler] -[spoiler]В якийсь момент я грав троха не правильно, бо думав що не встигну прокачати особисті характеристики на максимум, і бігав по парт тайм роботах (правда став мільйонером), а треба було краще проводити час з "друзями".[/spoiler] - Збереження працюють тільки в моменти спокою (бувало грав дуже більше ніж очікував). - [spoiler]Особливої ненависті заслуговують вороги: Лаверс за свою душноту в відхілі та черміті, та Танк котрий постійно бафається і блокує атаки. Ви тварі 🤣.[/spoiler] 🃏[b]Візуал та Звук:[/b] - Абсолютно все що стосується візуалу - це секс, стиль, візуальний кайф, цього не забрати. - [spoiler]Хочу відмітити останній ігровий місяць, який доволі меланхолійний в плані музики і візуалу. Сподобалось.[/spoiler] - 130+ скріншотів не дадуть збрехати. - Боже яка ж тут музика, вона вартує найвищих похвал: https://www.youtube.com/watch?v=hWhgrA2dhrk&list=PL1Ujbrns4Hh4ESqQT0tUz85KxRBUgELKK - Особливо в душу запала "Color Your Night", чомусь так тягне релаксуючим і водночас сумним вайбом. Ну і про "It's Going Down Now" не забуваємо, знав її навіть до гри, сильно в'їдається в голову ❤️. - А ще які смачні зруки коли ті руки знищуються і розсипаються (мені заходило 😅). https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3767198223 🃏[b]Ситуативне:[/b] - Українська - відсутня в будь якому вигляді. Англійська тут легка, а там де я не справлявся, рятував Google translate з функцією фото. - Ачівки - якщо запаритись чуть більше часу, без проблем можна вибити всі ачівки. Проте без купівлі доповнення, платини вам не бачити. - Зручна гра на геймпаді. - По продуктивності - ніяких багів, лагів, DLSSів, і всьо літає на потейто збірках 🦾. - Складність для проходження обирав легку, але братанчики казали що гра йтак легка. - Пройшов гру десь за 65+ годин. - Через мою вавку в голові - плутався в мапі (більше звик коли мапа крутиться разом з гравцем). [i]P.S.: Хочу додати що Персона це не так про геймплей, як про емоції. Існує не так багато ігор які можуть пробити на сльозу (в хорошому сенсі). Стосовно DLC, тільки почав його проходження, та якщо зберусь з думками залишу окремий відгук. [/i]

estou morrendo de câncer e este provavelmente será o ultimo jogo que joguei na vida, e agora irei platinar tbm, pois em 2018 meu sobrinho me apresentou o p5r e me apaixonei e agora no pc e platinei tbm agora falta o 3, agradeço aos criadores desta obra de arte por terem feito um jogo tão maravilhoso, nn chorava desde que havia descoberto o câncer mas este jogo me fez voltar a chorar, amo muito este jogo

那个呀无需多言结城理我心肝我耀祖我明珠…p3r玩就对了爬的就是这个塔忧郁男神爱爬塔

I played P3P alot, way back in the day and this is a massive jump from that. Never played the proper 3D versions cause those didn't exist on the PSP so this is basically going from a visual novel to a proper 3D experience. It's great and there was nary a dry eye when the credits rolled. Excellent music, excellent voice acting, good QoL improvements. Just a major upgrade to what my memory can recall of P3P. Definitely recommend.

要和明日方舟联动了，双厨狂喜并在此附上评论 有人说p5天下第一很过誉，这样说不无道理，但当时还在上初中的我玩p5的体验感恐怕到现在都没有游戏能出其右，p5的王道热血风格，面对邪恶敢于振臂高呼，面对不公敢于一起反抗的风格对当时的我影响极其深刻，极其优秀的美术风格也让我大饱眼福，角色之间日益形成的羁绊也使我感动至深。我永远喜欢佐仓双叶！当我通关p5的时候心情不可谓不复杂，当岳父大人流下眼泪的时候我也沉默良久。p5以其极强的代入感和符合我当时审美的风格成功在我心中占据着重要地位。 但p3却完全是另一个故事，与p5象征反抗的红黑完全不同，p3的主色调是忧郁的蓝，每见总使我想起兰波的名句“我的生命不过是温柔的疯狂，眼前一片海，我却不肯蓝”。p3以其忧郁的基调，讲了一个令人极其压抑的故事。p3的风评也与p5相距甚远，社区里有许多多针对塔尔塔洛斯，阿特拉斯的私冯操作，充满神人的社群剧情的不满。诚然，p3的缺点肯定车载斗量，阿特拉斯的行为罄竹难书，圈钱的心路人皆知。但是，神木秋成和结城理一起把这部游戏带到了我心目中的至高处，当神木带着笑给我讲粉红鳄鱼的故事时，我就知道这绝对不是一部普通的作品了，而当结城理选择伟大封印的那一刻，他就永远是我眼中最棒的角色了，他们的一生何其短暂，但却在这么短的时间里绽放了美丽的光辉。飞蛾并不黑暗，至少他们享受了片刻的光明，而理与神木就如成就名一样，创造了光明无垠的世界，可惜他们自己去无福看到了😭。当樱花花瓣落下的瞬间，似乎一切都慢了下来，闭上眼睛吗?也许你会选择省略号再看一眼这个你选择的世界，它很美丽对吧，在这片春光里逝去的，是这个世界最勇敢的人

[b]Persona 3 Reload — Самая эмоциональная драма в серии, которая разобьет вам сердце - 10/10[/b] Для меня современная трилогия Persona теперь окончательно разложилась по полочкам: четверка берет своим невероятным уютом и ламповостью, пятерка - бунтарским драйвом и безумным стилем, а тройка - это чистая меланхолия и самая сильная драма. Я пока не приступал к прохождению дополнения про Айгис (Episode Aigis), но базовая кампания Reload - это шедевр, который заставил меня искренне всплакнуть в финале. [h1]Сюжет, атмосфера, эмоции[/h1] [list] [*] [b]Разрывной финал:[/b] Без преувеличений, в Persona 3 Reload лучшая и самая трогательная концовка во всей серии. Игра очень глубоко работает с темой смерти, принятия неизбежного и ценности времени, которое нам отведено. Финал оставляет мощнейшее послевкусие, после которого сидишь перед экраном опустошенным. [*] [b]Эстетика Темного Часа:[/b] Сине-голубая цветовая гамма, гробы на улицах, гнетущая атмосфера ожидания конца света - этот мрачный вайб выдержан идеально. При этом игра не скатывается в унылую чернуху, баланс между школьными буднями и ночным кошмаром соблюден идеально. [*] [b]Социальные связи и будни:[/b] Повседневная жизнь в общежитии Иватодай сделана круто. Новые совместные активности с ребятами из команды (готовка, просмотр фильмов, чтение книг) отлично раскрывают их характер. Ты видишь, как доверие внутри S.E.E.S. растет не только по сюжету, но и в бытовых мелочах. Личные истории персонажей вроде Акихико или Санады заставляют им искренне сопереживать. [/list] [h1]Обновленный геймплей и главная духота игры[/h1] [list] [*] [b]Боевка - кайф:[/b] Сражения пересобрали по заветам Persona 5 Royal. Передача хода, новые механики вроде суперударов-Теургий и невероятно стильные анимации критических атак превращают каждый бой в зрелище. Играется безумно динамично. [*] [b]Тартар - душное испытание:[/b] Единственный жирный минус игры. Как бы разработчики ни пытались украсить Тартар объектами и сундуками, это все еще одна гигантская башня на 250+ этажей. Зачищать ее в разы скучнее, чем проходить тематические дворцы из P5. Ближе к финалу от этого монотонного гринда по серым коридорам начинаешь откровенно уставать. [*] [b]Менеджмент времени:[/b] Механика прокачки социальных параметров (учеба, обаяние, храбрость) и распределение дней между прокачкой связей и вылазками в Тартар держит в приятном тонусе. Распланировать календарь так, чтобы успеть всё до судного дня - это отдельный вид [strike]мазохизма[/strike] удовольствия. [/list] [h1]Аудиовизуальный экстаз[/h1] [list] [*] [b]Нереальный стиль:[/b] Unreal Engine сотворил чудо - игра выглядит потрясающе. Местные менюшки, переходы, экраны завершения боя и то, как герои вызывают Персон с помощью Эвокера - это вершина визуального стиля. [*] [b]Музыка:[/b] Новые аранжировки старых треков и совершенно новые композиции вроде "It's Going Down Now" звучат невероятно стильно. Музыка идеально передает это странное чувство тревожной крутизны. Многие треки залетели в плейлист. [/list] [h1]Итог[/h1] Persona 3 Reload полностью заслуживает свои 10/10. Да, подъем по бесконечным этажам Тартара может знатно задушить, но те эмоции, которые игра выдает во второй половине сюжета и в самом конце, окупают каждую минуту рутинного гринда.