Metal: Hellsinger

Playing Metal: Hellsinger feels less like learning a shooter and more like being handed an instrument that only accepts one song. I want to be clear about where I am coming from. This game was bought for me by someone very close to me who genuinely thought I would enjoy it. They have bought me rhythm games before. Games that treat timing, feel, and musicality as play. One of them was a dungeon crawler with 16-bit visuals, a top-down perspective, disco lights, and a surprisingly strong soundtrack built on resynthesized synthesizers. It later inspired remixes from both the community and the developers themselves. That game understood groove more than precision. When I first played Metal: Hellsinger at launch, I bounced off it almost immediately. What you are reading now was more or less my initial reaction. I wanted to like it. I expected to love it. Instead, I felt constrained by how rigid the rhythm felt and disconnected from what the game seemed to think musicality was. So I put it down. I let it sit for over a year. Coming back to it now, the first thing that struck me was how samey it felt almost immediately. The tutorial music is not a strong introduction if you are already familiar with the genre. It is competent, but generic. Fleeting riffs, background energy, and performances that never quite demand attention. It functions, but it does not announce itself. As someone who listens to metal actively, not casually, I want the music to leave a mark. I want moments where everything locks in. Sudden drops. Shifts in rhythm or texture that change how a section feels. Passages that land and stay with you. Those are the moments that define records in this space. Metal: Hellsinger gestures toward that kind of impact, but it rarely commits long enough for anything to imprint. Even when I am playing well, staying on rhythm, and building momentum, I rarely walk away remembering a specific phrase or passage. In a game where music is meant to be the reward, that absence matters. I am a musician. When a game tells me it is about rhythm, I want to play the game and the music, not just tap my finger along to it. Metal: Hellsinger does not fully give me that. 🎨 Graphics & Presentation Visually, Metal: Hellsinger is confident and readable. Environments are stark, hostile, and functional. Enemy silhouettes are clear, arenas communicate intent, and visual effects support timing rather than overwhelm it. The art direction is good enough because it knows it does not need to do more. This is not a game chasing realism or spectacle. It understands that the primary feedback loop is auditory, not visual, and it builds its presentation around that fact. 🔊 Sound Design The music is solid. Production quality is strong, performances are committed, and the mix is aggressive without being muddy. Layers build as you perform better, and the soundtrack clearly reacts to player success. The issue is not quality. It is agency. Metal: Hellsinger treats rhythm as a binary state. You are either on the beat or you are wrong. There is no room for swing, push, or pull. As a result, the music does not feel like something you play. It feels like something you are allowed to trigger if you behave correctly. 🎮 Gameplay Mechanically, the game is straightforward. Arena combat, fast movement, punchy weapons. None of this is bad. The rhythm system is where everything hinges. Shooting on beat increases damage. Staying on beat sustains momentum. Dropping the beat is punished immediately. For many players, this clarity will be the appeal. For me, it still feels limiting. I do not feel like I am performing. I feel like I am being evaluated. 🏃 Movement Movement is consistent and predictable. Dashes, jumps, and repositioning exist to keep you aligned with the beat, not to encourage improvisation. 🎵 Music The soundtrack is good, but it rarely leaves me with a specific memory. It supports play rather than defining moments. That matters in a game where music is meant to be the core reward. What I Wish They Had Been Braver About Some of this may simply be a matter of where the genre is right now. The tech, the tools, or the realities of production might not fully support what I am imagining yet, and that is fair. It is also very possible that the way the music is structured and reacts is already doing exactly what it needs to for most players. A lot of what follows comes from my own background. As a musician, I naturally want more variation, more response, and more room to interpret what I am hearing. That does not make the current approach wrong. It just shapes where my mind goes when I think about how this foundation could grow over time. Metal: Hellsinger commits to precision, but it rarely trusts expression. The rhythm system rewards accuracy, not interpretation. You are encouraged to stay aligned, but not to shape the music in a way that feels personal. No matter how you play, the song resolves the same way. That consistency is impressive, but it limits identity. I kept wishing the game treated rhythm less like a timing test and more like a performance. Not by abandoning structure, but by letting feel matter. Small variations in phrasing or emphasis could have changed how a track breathed without ever losing cohesion. Even small imperfections could have been meaningful. If I come in late on a note, let the guitar chug drag for a split second. If I rush a hit, let it bite a little early. Let the song feel briefly unsettled, then recover. Those tiny moments of instability are where music feels human, and where performance starts to matter more than correctness. That idea could have culminated in moments of release. A brief window where the game stops grading and starts listening. Where everything you have been locking into comes out at once, louder and looser, with the music and visuals responding to how you choose to play in that moment. Let the guitars scream harder, let the vocals strain, let the scene push back just enough to make it feel dangerous. Not a power fantasy, but a performance. Something that makes each run feel memorable and unrepeatable because it belongs to how you played, not just that you played well. That same restraint shows up in the presentation. The visuals do their job, but they rarely participate. Environments remain largely static, even when the music is asking for impact. At times, the world feels like a stage built to host combat rather than an instrument responding to it. Certain enemies and moments hint at something more expressive. Changes in gravity, tempo, or flow feel like natural opportunities for the space itself to react. I wanted moments where sound, space, and action briefly aligned. Not spectacle. Not chaos. Just cohesion. The best metal records are remembered for moments. Sudden shifts. Crushing entries. Sections that arrive and leave a mark. They also push the genre forward and inspire what comes next. Metal: Hellsinger has the foundation to create those kinds of moments. I just wanted it to reach a little further and take a few more risks in that direction. Overall Verdict Metal: Hellsinger is a confident, well-made game with a clear thesis and the discipline to execute it. I recommend it for what it is. A tight rhythm shooter with strong audio feedback and clear rules. As a musician, I wanted to play the game and the music, not just tap my finger along to it. That difference shapes my experience, and it may shape yours too. Is it perfect? No. Is it good at what it sets out to do? Yes. Did it give me the musical agency I was hoping for? No. And that is the difference. Written by Ohmpyre A lifelong musician, stealing moments meant for practice to chase games instead. Focused on game systems, music, and audio design, with an eye toward pushing genres forward rather than repeating the past.

[code] [h1] Вдячний за українську локалізацію [/h1] [/code] [url=https://www.youtube.com/watch?v=a-tP5Uyz2mc&list=RDa-tP5Uyz2mc&start_radio=1/] [i] Потужно, запалюю свою сраку... [/i] [/url] [h3] Багато читав відгуків про цю гру, бачив як імениті артисти дали згоду на використання свого музла, але на початку грає щось настільке сіре і не прикольне, що я трошки втратив у загальному настрої до гри. Плюс мене система попадання у ритм збиває з пантелику, я потрапляв у такт і не потравляв, я заклікував ворогів і намагався їх попелити. Але так і не почав отримувати насолоду від гри... [/h3] https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3360878543 [quote] Почнемо з того, що я обожнюю музикальні ігри(не плутати з ритм-іграми) усілякi: [h1] [url=https://www.youtube.com/watch?v=FbslMDKP91g&list=RDFbslMDKP91g&start_radio=1/] Just Dance [/url] [url=https://www.youtube.com/watch?v=ur0dmZEFO2M&list=RDur0dmZEFO2M&start_radio=1/] Samba de Amigo [/url] [url=https://www.youtube.com/watch?v=lb4JAGF8Rz8] No Straight Roads [/url] [url=https://www.youtube.com/shorts/bEKf3TtGMMU/] Dance Dance Revolution [/url] [/h1] [/quote] [b] Думав це буде кульний шутер, що поєднує [url=https://store.steampowered.com/app/379720/DOOM/] DOOM [/url]-механіки з ритм-геймплеєм під важкe [u] [strike] (RAMMSTEIN) [/strike] м'ясо [/u]. Короче розчарування почалося зі вступного ролика та першого зимового рівня, тонна недоліків, кілотонна недоліків, мегатонна недоліків, [/b] https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3602221496 [url=https://www.youtube.com/watch?v=b_gdxzZHHQ4/] З чого почати обсирати гру? Ну з того, що монотоність, вбиває цікавість. Вся гра про: стріляй у такт музиці(але як, якщо ті кляті кутки трошки видно на екрані, блт). Це цікаво могло б бути, якби я розумів нашо воно, ну так попасти у такт можу, але частіше я просто клікаю як душевнохворий по джойстику, щоб вбити якусь однотипну потвору, ой це я забіг на перед. перший рівень як кишка, і я закинув гру, діти її троки поковиряли і теж закинули, судячи з усього не запалює вона серденько. Механіка забувається, або краще сказати я на неї забиваю, бо монстри вбиваються і так, щось кардинальтно нового, як у тому ж [/url] [url=https://store.steampowered.com/app/379720/DOOM/] DOOM [/url] , немає немає голів відірваних чи рук, просто смерть кривого монстра з інді гри. Глибина цього шедевру, тобто її сенс, як калюжа у Броварах. Не торкає, не чипляє, не затримується сюжет у голові, не запам'ятовуються монстри. [h1] Ще накидати на вентилятор? ну тримайте [/h1] Так повертатись у рівні не цікаво, монстри однакові дуже часто, так навіть PeinKiller круче різноманніття, бляха. Ну шо за нах. Рівні як клоака, прямі і вузькі, коротесенькі, але ж як їх розтягнути у часі, все просто накидати мобів декілька спавнів, щоб почати ненавидіти місце затримки. Хто робив рівні для гри, той дурбецл, бо вони втомлюють і не цікаві. [URL=https://store.steampowered.com/app/698670/Scorn/] Вони не як у Scorn [/URL] чи [URL=https://store.steampowered.com/app/985830/SUCCUBUS/] Sucubus [/URL] . Всі локації однаково нудні: тут темні коридори та тут арени, я не понімаю що ще нада, щоб занудитись у грі. Просто капець, а не дизайн. Відсутність дослідження та секретів, ну забудьте про це. намагатись кудись залізти чи придивитись, без сенсу. тебе навіть не впустить кудись. Лінійність на рівні коридорного шутера 2000-х [u] (Кармак помилявся!!!!) [/u] . Бісить повторювати одне і теж, одні і ті ж одноманітні рівні. Ну йо ма йо. [HR] [h1] Дайте зброї мені, що за нах... [/h1] [url=https://www.youtube.com/watch?v=y9Nxr_hMEJk&list=RDy9Nxr_hMEJk&start_radio=1/] Всього кілька видів зброї, які не відрізняються принципово і набридають швидше ніж ви випиваєте своє кохве. Відсутність кастомізації та апгрейдів, дратує, нудить і призводить до втечі у інші ігри. Зброя відчувається одноманітною та беззубою, як та бабка-покупець з базарю, котра як клон таких же інших бабць у інших містах. Такий звичайний клонований перс. Гра не реагує на експерименти і не дає можливості щось зробити цікаве, це не пісочниця. [/url] https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3360879351 [h1] Я так втомився від однакових ворогів ще у першій локації, що думав її дропнути одразу і піти грати у Хентай ігри, без паролей та смс з порнобанерами. [/h1] [url=https://www.youtube.com/watch?v=F0aYcXHkodI&list=RDF0aYcXHkodI&start_radio=1/] Типів ворогів десь 10. Боси це нудятина, збільшуємо мобів і маємо Боса. Вражини тупі як Ківа, одне вміють тільки бігти на тебе і намагатись поцарапати. Бої з босами теж одноманітні і не вносять різноманіття у гру. [/URL] [HR] [h3] Головна пред'ява у тому, що я не можу попадати у цей клятий ритм, то туплю ТО БІШУСЯ БЕЗ СВЯТОГО ОТЦЯ. Провів налаштування, але краще не стало і просто затикувув потвор і бігав як бешений. [/h3] [url=https://www.youtube.com/watch?v=dPxUbWLj4Kc&list=RDdPxUbWLj4Kc&start_radio=1/] Якщо не попадаєi в ритм, гра стає неймовірно нуднішою та фруструючою. Ти можеш багато разів померти, але від цього не стає прикольніше чи виникає питання спробувати по новому, нееее. Ритм що вбиває. Так я без музичного слуху... [/url] [HR] [h1] [URL=https://www.youtube.com/watch?v=UuYyGL-eX-o&list=RDUuYyGL-eX-o&start_radio=1/] Оу я згадував сюжет, але повторюся, там нічого особливого, у нас щось вкрали і ми хочемо помститись, йдемо у пекло і нищемо монстрів, клонів. Все, кінець, вИ ЩЕ ТУТ. а СЮЖЕТ ПРОСТИЙ. нІКЧЕМНО ПРОСТИЙ. пРОСТЮЩИЙ. НУДЯТИНА. [/URL] [/h1] [CODE] [url=youtube.com/watch?v=gvgchrePMTo&list=RDUuYyGL-eX-o&index=2/] Додайте y Steam Oцінку між погано та добре-ПОСЕРЕДНІСТЬ. [/url] [/CODE]

Определённо понравится: 1. Любителям металла. 2. Любителям Doom 2016-го года (а может, и первого тоже). 3. Любителям ритм-игр. Незатейливая стрелялка от первого лица, где попадания в ритм музыки позволяют наносить больше урона и всё такое. Ряд уровней с боссом в конце, в каждом немного разные декорации, но в целом всё однотипно, даже босс один и тот же, но из уровня в уровень тактика немного меняется. После прохождения каждого уровня, кроме последнего, открываются "пытки" - испытания, где нужно выполнить условия - убить врагов в ритм, убить врагов особыми атаками, использовать артефакты и так далее. Тоже довольно интересно. Таким образом - это игра больше на технику и экшн, чем на сюжет. Есть несколько видов оружия (+2 за dlc, как же сейчас всё продаётся отдельно, когда уже за выстрелы платить предложат?), и сигилы - некие перки, дающие улучшения, например, выше урон при низком здоровье или быстрее набор комбо. После прохождения уровней можно поиграть в режим "Левиафан", это по сути рогалик, и там понемногу собираешь валюту, за которую покупаешь улучшения в главном меню этого режима, когда проигрываешь. Потом снова играешь и так далее. Показался этот режим неоптимизированным и низкий уровень веселья получил от него, не стал проходить. Основных миссий на среднем уровне хватает для удовольствия. Спасибо.

Headbanging doesn't help my aim

I paid for this phenomenal album, and it came with a free game. Absolutely tremendous, 10/10.

🔥 Metal Hellsinger 🔥 🌟 Rating: ⭐⭐⭐ 🎮 Genre: Rhythm/FPS 📖 Review: I really love the music in this game, but the gameplay can get boring. It feels like the developers spent more time creating the soundtrack and less time on the actual game. The graphics look good, no question. The variety of weapons is nice, but some of them are completely useless for me. You have to get used to the rhythmic gameplay, and it can be exhausting. Once you get the beat, it feels good, but it can quickly pull you out of the vibe when you keep doing the same thing over and over. The map structure also looks the same all the time. Two areas full of mobs and then a mini boss. One map means one new weapon and one new enemy type, heavily inspired by Doom. The story is nothing special, very basic, but the voice actor between the levels is excellent. Playtime: 4 hours (Not 100 percent achievements) 👍 Pros: Heavy music Rhythmic gameplay Good looking 👎 Cons: Gameplay can get boring Short campaign Not very creative map and enemy design 🔥 Overall Impression: The publisher shut down the studio that created this game, which is very sad. I think their next game could have been great, but until then try this one if it is on sale.

Eu acabei comprando um jogo de tiro, mas ganhei foi uma trilha sonora composta pelos deuses --- Pense num DOOM misturado com Hi-Fi Rush: Bem frenético, gameplay rápida e satisfatória com elementos de jogo de RITMO O jogo eh focado em ritmo, você tem que atirar/atacar no momento certo para aumentar o seu dano e obviamente combar com a musica. Eh divertido pra krl Os tiros das armas não são simplesmente som de balas, eles são sons mais pro lado de instrumento musical mesmo, para combinar com o ritmo da musica Ai junta isso com um HEAVY METAL DO CARALHO... Irmão, esse jogo eh muito bom pra você só desligar o cérebro e se divertir (Nem tanto, pq vc ainda tem q usar um pouco ele pra nn deixar a gameplay feia) Não tem muito oque comentar sobre, eh meter bala e escutar uma trilha sonora foda! O jogo tem algumas armas, pouquíssimas pra você usar, mas são legais, cada uma com um ritmo diferente. Tem algumas habilidades passivas também que você ganha em certos desafios de cada mundo. Como a passiva de não deixar seu multiplicador de combo cair em certo X de quantidade Ou ate passiva para deixar que você erre o ritmo da musica algumas vezes, sem penalidade Falando no ritmo dela, quanto mais você acerta, mais a musica vai se intensificando, ficando mais alta e frenética, seu dano aumenta e o jogo fica com uma sensação maior de velocidade A narrativa eh bem qualquer coisa. Tua personagem se chama "Enigmata", uma cantora do inferno. Sua voz foi roubada e você precisa recupera-la da Juíza, que eh quem a roubou Os pontos negativos que eu diria, eh os inimigos serem muito repetitivos e o boss final de cada mundo ser sempre o mesmo. Não tem variação nisso O jogo eh divertido pra krl como eu disse, mas você passa o jogo inteiro enfrentando os mesmos inimigos. Oque real brilha nele eh a SOUNDTRACK DO CARALHO que ele tem, junto da gameplay de ritmo As armas q nn são tão variadas como no Doom. Não tem aquela troca rápida que melhora ainda mais a gameplay Eh um jogaço, bom pra jogar num fim de semana. Ele sempre fica bem baratinho nas lojas, seja PC ou console 9/10