💀 Офіційна підтримка української локалізації відсутня;
👿 Фанатського українізатора, на жаль, знайти не вдалося;
📁 Protoptype (2009) - це гра, до якої з часом змінюється ставлення. Мої ностальгічні почуття говорять, що це беззаперечний шедевр, який багато років тому подарував чимало дофаміну. Але об'єктивна реальність сьогодення показує, що в цій грі лишився лише один по справжньому крутий ефект.
👀 Перше, що нас тут зустрічає - це графіка. Спершу в ролику, а після нього в самому ігроладі. Я не можу назвати її прям жахливою. Від неї, принаймні, не витікають очі, а мені цього, здебільшого, достатньо для гри. Та заперечити, що вона поганенька я точно не зможу. Ще й, на додачу, відверто застаріла. Причому, схоже, що застріла вона ще на момент релізу. Але в ті часи мені було ще більше байдуже на картинку, бо якщо якась гра запустилася (бодай в 1,5 з натяжкою FPS) - вона вже була десь поруч з шедевром.
📖 Паралельно з графікою, ми поступово знайомимося із сюжетною складовою гри. І це... найнеоднозначніша частина гри. Він, по-перше, куций. По-друге, діалоги тут чиста премія Дарвіна. Здавалось би, сюжет тут позиціонується, як якась амбітна, похмура історія про протистояння Алекса Мерсера проти корумпованої біо-корпорації GenTec, яка співпрацює з ще більш корумпованою ПВК "Блекуотер", яким усім дозволяє працювати в Нью-Йорку корумпований уряд США. Десь там в якийсь момент усім на голову ще падає пандемія коронавірусу з мутаціями та страховиськами на вулицях міста. І, якщо не знати про другу частину, то буде здаватися, що єдина світла та правильна людина в цьому місті - це Алекс Мерсер. Якого оточуючі вороги малюють в спогадах та новинах, як злочинця, лиходія, біотерориста та останнього використаного ган*дона. З іншого боку, під час гри звісно виникає легкий фльор лудонаративного дисонансу, бо Мерсер наче ж хороший, але в місті може вчинити такий геноцид та гармидер, зовсім не замислюючись над моральністю, що на добряка вже точно не тягне. Проте, наче ж і причина для цього є: прокинувся без пам'яті посеред власного розтину в морзі, наділений надздібностями, яким би і Людина-Павук позаздрив, а "Блекуотер" без зайвих розмов вдруге розстрілює його за гаражами та оголошує сафарі по всьому місту. Резоно, що виникають питання: хто я, як я до цього докотився, чому так і хто в цьому винен.
🔫 Ігролад тут викликає не менше змішаних почуттів. З одного боку, маємо відносно прикольний паркур, купу можливостей вчиняти веселе м'ясне рубилово всього що стоїть, ходить чи літає. Та й ви самі можете стрибати ледь не до Місяця, літати, ковзати, бити, стріляти, кидатися всім, що не так лежить, різати, рубати, таранити. Однак, поруч із тим, сама схема керування просто пекло. Система прицілювання незручна, інколи вона автоматична і нічого із цим не вдіяти, інколи навпаки неочікувано ручна, що викликає епічні промахи та прольоти повз ворога. Я не знаю, як їм вдалося зробити це все одночасно веселим та незручним.
⚙️ Зате, нарікань на її оптимізацію чи серйозні баги в мене немає.
🎯Знаєте, рідко трапляється така гра. Вона настільки ж жахлива, як і водночас настільки ж приголомшлива. Але, навряд, для сучасного геймера. Хоч і має цей заразний шарм безглуздого руйнування, всього і вся, що трапляється на очі антигероя Алекса Мерсера. Безладна гра, в якій безлад - це найкраще, що могли запропонувати нам розробники. Люблю її.
