Dishonored

👍

oyun iyide amınakodumun düşmanları nefes alsam duyuyo ta ebesinin amından goruyo piçler

I cant believe this game out in 2012

[h1] Dishonored це безумовно дуже хороша гра з погляду геймдизайну, яка дає тобі величезну свободу. Пройти її точно варто, але у неї є свої підводні камені.[/h1] [hr][/hr] [h2] АТМОСФЕРА ТА ЛОР [/h2] Похмурий, депресивний і моторошний Дануолл затягує з перших хвилин. Візуал під олійні картини, бідні темні райони, зграї голодних чумних щурів - усе це створює неймовірний, дуже впізнаваний стиль. За місцевим лором реально цікаво спостерігати: він круто розкиданий по рівнях у вигляді книжок, листів та підслуханих розмов NPC. Сюжет не те щоб революційний, але тримає планку і дає чітку мотивацію рухатися далі. [hr][/hr] [h2] ГЕЙМПЛЕЙ [/h2] Карти забиті секретами, а вертикальний геймплей дає купу варіантів виконання завдань. Експлорінг підігрівається постійним пошуком рун,кістяних амулетів і корисної інфи для проходження рівня. Для реалізації твоїх планів гра видає Корво просто божевільний інструментарій на будь-який смак: [b]-Магічні здібності[/b] Тут тобі і незамінний телепорт (Блінк) для миттєвого переміщення по дахах, і Темний зір (бачення крізь стіни), і уповільнення часу, і навіть можливість вселятися в тварин (наприклад, у пацюків чи риб, щоб пролазити в систему вентиляції) або в самих гвардійців. [b]-Холодна та вогнепальна зброя[/b] Складаний меч у правій руці для ближнього бою, брутальний пістолет і арбалет, який завдяки різним типам болтів (звичайні, розривні чи приспані) стає ультимативним інструментом як для м'ясника, так і для пацифіста. [b]-Гаджети та вибухівка[/b] Смертоносні міни-пружини, які розривають ворогів на шматки, гранати та перенастроювальні панелі, які можна перепрограмувати, щоб ворожі світлові стіни випалювали самих стражників. Але Серце(це такий гаджет) тут - це не просто радар для цього всього добра, це геніальний інструмент лору. Якщо навести його на будь-якого випадкового NPC, воно накидає тобі неочікувані факти про його життя, що миттєво створює потужні моральні дилеми. Приклад із життя: Сиджу на балконі, вицілюю з арбалета чергового бандюгу. Думаю: «Зараз я його тихенько усуну». Вирішую про всяк випадок перевірити його Серцем. Артефакт каже, що це дійсно головоріз, член банди і взагалі далеко не найкраща людина... але воно додає, що цей чувак кожного вечора годує бездомного собаку. І все, бляха, рука після такого вже не піднімається тиснути на гачок! Гра майстерно оживляє своїх персонажів. Окремий лайк розробникам за те, що вони не тримають гравця за дурня: Частина кодів до сейфів динамічні й генеруються заново при кожному проходженні. Доводиться реально вчитуватися в записки, а не просто гуглити відповіді. Деякі квести міняють умови (наприклад, ціль на балу у Бойл міняє колір сукні й кімнату), що робить повторні забіги непередбачуваними. Також сподобалось,що навіть деякі головні цілі необов'язково вбивати,є кілька розвилок,які можуть вивести їх з гри,при тому залишивши їх живими. [hr][/hr] [h2] ГОЛОВНИЙ МІНУС: ПАЦИФІСТСЬКА ДУХОТА [/h2] Якщо геймплейно гра дає тобі вибір бути крутим асасіном чи непомітним привидом, то кармічна система цей вибір трохи псує. Під кінець гра починає конкретно душити, якщо ти хочеш отримати хорошу кінцівку. Вона прямо змушує тебе бути ультра-чемним пацифістом. Замість того, щоб бавитися з усім крутим арсеналом магії, мін та гаджетів, ти всю гру юзаєш тільки 2–3 здібності (переважно телепорт і сонні дротики). Проходження перетворюється на симулятор Гомера Сімпсона: ти годинами повзаєш на карачках, вичікуєш таймінги, а коли випадає момент,то ти вискакуєш із тіні, дууушиш стражника, і акуратно складаєш його на купку до інших під сходами. Під кінець від цього втомлюєшся, бо хочеться просто помаятися дурнею, а гра б'є по руках. [hr][/hr] [h2] ТЕХНІЧНИЙ СТАН (STEAM DECK) [/h2] Гра оптимізована просто божественно: видає залізобетонні 90 FPS на високих налаштуваннях, споживаючи всього якихось 8 Вт потужності. Акумулятор практично безсмертний, а плавність у портативі неймовірна. [hr][/hr] [h2] ПЛЮСИ [/h2] - Повна свобода дій та шалена варіативність завдань. - Унікальна механіка Серця, яка створює живі моральні дилеми та розкриває NPC. - Розумний експлорінг без тупих маркерів на екрані. - Ідеальна оптимізація під Steam Deck (90 FPS на 8 Вт). [h2] МІНУСИ [/h2] - Гра заганяє в жорсткі рамки, якщо йти на низький хаос. - Велика частина бойового арсеналу просто припадає пилом при «хорошому» проходженні. - Ближче до фіналу геймплей через чистий стелс починає втомлювати. [hr][/hr] [h2] ПІДСУМОК [/h2] Чудовий immersive sim, який трохи псує власна ж моралізаторська система. Наступний забіг обов'язково треба буде зробити в режимі «повного пофігізму», щоб нарешті влаштувати кривавий бедлам суто заради фану. [b] Оцінка: 7.5 з 10. [/b]

Stupid rats. Plague. Elixir. Bunch of crap.

Juegazo, lo compre porque estaba en oferta, la verdad que ni lo conocia, pero valio totalmente la compra, si esta en oferta te recomiendo comprarlo hasta diria sin la oferta, lo mas rico del juego es el sigilo

One of the greatest games ever made. Buy the definitive edition with all the DLCs because they are just as amazing as the main game. I hope we get another Dishonored game that's just as great as 1 and 2.

This game is in my top 10 titles of all time, so continue reading at your own risk. I believe Dishonored is one of those games that everyone should at least give a try. It is not particularly welcoming to unprepared players, and it may not look especially sophisticated, especially by modern standards. But under the hood, it is a true piece of art and a showcase of what this medium can really be. [Style] 5 out of 5 As is often the case with immersive sims, the real protagonist of this game is its world. This distorted place, barely holding together and living by its own rules, is truly beautiful in its own way. And while Dishonored 2 looks more impressive from a purely technical standpoint, I would say the first game is more stylish. Locations, characters, and everything in between are unbelievably, let’s just say, moody. Viktor Antonov knows his craft and does it brilliantly. As you can probably guess, the music is also beautiful. It masterfully blends more traditional orchestral elements with synths, unsettling noises, and something close to tribal influences. Overall, it is simply great. I cannot think of anything that could drag the score down in this department. So 5 it is. [Substance] 4.5 out of 5 I am a simple man: if a game supports a pacifist run, here I am. I am really fond of the idea that Dishonored’s world reflects the player’s actions. If you become a murder machine and a bringer of chaos, then it is your fault that even more entropy seeps into a world that was already far from a good place. A no-kill run is much slower, more methodical, and, as some people say, “boring.” I can understand that. The game gives you a wide variety of ways to go on a murderous rampage, but far fewer options in the stealth department. But in my mind, that only makes the experience more conceptual and deeper. Do I even need to say something about the gameplay? Every level is a kind of sandbox and a 3D puzzle, and it is up to the player to solve it. There is almost always more than one way to finish a mission, more than one route, and more than one angle of approach. The plot is somewhat simple, but effective. The DLC packs are great as well. Moreover, I believe this game has the best portrayal of the Outsider in the whole trilogy. So I take off 0.5 points just in case. The game is not perfect and can be frustrating at times. For example, you never know what height will kill an enemy, or whether rats can reach a target in a particular place. Total score: 9.5 out of 10 Must play.